Рецензент з мене, відверто кажучи, - ніякий. Знаєте як буває: тобі щось подобається, а чому і не знаєш. Як їжа – вона тобі просто смакує, а спробуй передати словами чому і нічого з того не виходить. От подібним чином я міг би охарактеризувати «Формікаріум». У творі добрий заміс авторської ерудиції, іронічного стилю подачі окремих епізодів, філософських роздумів і, що головне все те подано з точним знанням проблематики висвітлених питань. Знаєте як іноді буває: читаєш якийсь опус і розумієш – автор просто «плаває» в елементарних питаннях і сам не розуміє до ладу про що пише. Книжні, не попущені через душу і серце знання. Тут же у цьому плані все на висоті – все точно і органічно, відчувається постійна невпинна робота і пошук сенсу буття і того як про те думали і писали інші. Я просто відчуваю яка гігантська робота була проведена попередньо. Це те, що можна назвати школою. Відзначу ще добре виписані діалоги: без фальші, надуманості і натягнутості – все виписано вельми природньо. Це те, що можна записати в актив. Поділюся ще деякими враженнями від книги. Після її прочитання у мене залишилося більше запитань аніж відповідей, втім як те буває і в самому житті. Не будучи фаховим рецензентом, а тим більше критиком, можу про якість книги судити лише за власними відчуттями і враженнями. Книга неординарна і розрахована на певну категорію читача, якого також зачіпають питання феномену, що називається життям і питаннями його походженням. Версії байдужості вищої форми сутності по відношенню до нижчої, як однієї з версій, має право на існування, хоча для мене є ближчою християнська ідея, де Творцю нашого світу зовсім небайдужа доля окремого індивідуума, і вона є предметом постійної його уваги на протязі усього земного життя людини. Та, повторюся, будь-яка версія, висловлена героями книги, теж має своє право на існування. Відносно побудови сюжетної лінії виникли деякі запитання, на які я не знайшов для себе відповідей. Але в усякому разі книга сподобалася і читати її було цікаво. Вельми цікаві роздуми. Кожна версія має своє право на існування і від того твір читається з незмінним інтересом.

Легко читається. І стиль відповідає статі персонажа, нагадує Інну Хмєлєвську, звісно, в перекладах російською, хтозна як вона звучить рідною. Досить інтригуюча зав’язка. Читати цікаво і певним чином оригінально. Отже, мої враження. Перше - твір пронизаний таємничістю, загадкою, він затягує у свої тенета й не відпускає, примушує читача мудрувати над розгадками таємниць, плодити власні версії того, про що описується. Друге - постійно не покидає відчуття, що твір пише жінка. Цьому сприяє мова від першої особи жіночої статі. При цьому зберігаються певні нюанси, притаманні суто жіноцтву. Третє - поступово, немов випари з болота, по твору починає проповзати відчуття жаху. Причому автор робить це досить майстерно, не нагнітаючи надмірно жахітних картин, але звідкілясь збоку постійно, немов мимохіть, подаючи той тип відчуття до тексту. Четверте - серед суцільної загадковості й ледь не потойбічного світу все ж присутня наукова складова, що не дає перетворитися твору у жанр фентезі чи чистого казкарства. Ще один плюс. П'яте - попри фантастичну сутність твору, герої видаються живими, справжніми, без награності й притягнутості за вуха. Автор, бачу, примушує читача постійно розмірковувати. Ніби вживу переселяє у свій чи то страшний, чи незрозумілий, чи звичайний, світ, до якого ми просто не звикли. Тому виникає питання - а чи не змусить автор, настільки глибокими в царині роздумів главами, відлякати любителів фантастики, котрі більше за все цінують так звані погоні й бойовиська на фоні невідомих краєвидів? Пропонований твір напружує мізки, підштовхує до такої собі провокації до роздумів, до пошуків витоків нашого світу. Бо то тільки здається, що герої снують чи то по позаземному, чи віртуальному світу. Вони йдуть по світу, в якому ми живемо. Навіть якщо він вироджується до невпізнанності. Від того герої й не втрачають природності, а сприймаються, як живі люди. Так, обстановка довкола них чужа й незрозуміла, але світ лишається їхнім. Бо в кожного з нас свій світ, у якому б довкіллі ми не опинилися. Дуже сподобалась фраза, що слідуючи прямою, котра переростає в коло, ніколи не дійти до центру - це шикарно. Висновок один - людина сама творить свій світ, в якому б довкіллі при тому не мешкала. Ще відмічу добре виписані діалоги – усе сприймається вельми органічно. Чомусь зачепила з живе розповідь Максима-колектора, а ще шкода равликів. І мурах.