Що є людина і навіщо вона приходить у світ - це питання по-своєму вирішувало не одне покоління філософів. Залишивши позаду недалеку ще радянську філософію, що вслід за Карлом Марксом виводила особисте із колективного, ми опинилися перед справжнім темним проваллям, але для кожного з нас – воно глибоко особисте. Ім’я цьому проваллю – самотність. Кожен із нас прагне свободи – бо гадає, що лише він сам управі вирішувати свою долю. Але чи правильно розуміє свободу людський розум, що іноді не в силах вийти за рамки власних обмежених установок? Чи вправі ми називати свободою той стан, коли на нас ніхто не тисне, бо просто… нікого довкола немає? Тож цю уявну свободу краще назвати вакуумом – власним обмеженим вакуумом, що не залишає місця таким почуттям як дружба, любов, милосердя... Так, іноді кожен з нас прагне самотності – але насамперед для того, щоб усвідомити себе справжнього! Бо лише справжня людина здатна дружити, любити, бути милосердною – словом, робити такі речі, для яких не потрібно вдягати маску. А маска – це не захист, а лише те, що затуляє провалля переді мною. Тож чи варто йти наосліп?

Книга про самотність, роздуми автора про цей "феномен" з яким ми так часто стикаємося. Вона про добру і погану самотність, про самотність, коли поруч з тобою люди, і про самотність, коли біля тебе немає нікого. Ми багато знаємо про самотність, адже так чи інакше стикаємося з нею щодня. Коли нам не приділяють належної уваги і ми одразу почуваємося самотніми і, можливо, навіть нікому не потрібними. Коли людей навколо так багато, що хочеться цієї "хорошої" самотності, що упорядкувати свої думки і просто насолодитися своїм товариством. Коли люди приходять і через певний період йдуть геть тимчасово чи назавжди. Коли... загалом стикаємося з нею щодня. І автор описує це все у своїй книзі. Відчуття, дослідження, аналізує статистику. І цікаво, що самотність не залежить від вашого соціального стану, від інтроверт ви чи екстраверт, від ваших розумових здібностей і від ще багатьох чинників. Самотність залежить від вас самих, адже це, як автор зазначає "наша" самотність з якою нам доводиться жити і потрібно її приймати. Книгу прочитала швидко, навіть здалося, що просто читала пост у соціальних мережах, так легко та просто. Аж навіть відчуття, що не все зрозуміла. Тому обов'язково ще перечитаю її ще раз. Адже книга дуже сподобалася. Дозволяє задуматися.

Самотність. Слово, яке періодично чи постійно стосується кожного. Але що це? Почуття? Відчуття? Звідки воно береться і куди йде? Як зрозуміти, добра в тебе самотність чи погана? Норвезький філософ Ларс Свендсен у своїй книзі дає всебічну, всеохоплюючу оцінку цьому явищу. Читати цікаво, читати пізнавально, проте деколи, як на мене, автор переобтяжував текст статистикою та поглядами інших філософів. Такі розділи давалися мені важко, та не виключаю, що людині з філософською освітою й вони були б цікаві. Якщо коротко, то я виділила собі декілька основних моментів та думок з книги.