Ця збірка, мабуть, єдина з собі подібних, що якнайкраще (і найм'якше!) пояснює українській аудиторії (яка, на жаль, ще не настільки ж "освічена" у сфері фемінізму, як західні "друзі по нещастях"), що таке власне фемінізм і чому не потрібно боятися відстоювати право на життя у суспільній рівності, а також висвітлює дрібниці, з яких варто починати, якщо хочеш зробити свій внесок в оновлене суспільне життя. Передусім, мене несказанно тішить, що аби сформувати визначення фемінізму, укладачка обрала не тон монографії, який автоматично знизив би увагу до нуля, а формат сторіз - реальні сповіді жінок, які або зіштовхнулися з дискримінацією, або розмірковують над способами її усунення. Те, наскільки різноманітні аспекти розглянуті на сторінках, подеколи може шокувати, подеколи змушує почувати симпатію, сум, або навіть гнів - для мене це врешті виявилося цілком природними реакціями, попри те, що я ані знайома з авторками статей, ні потрапляла в подібні до їхніх ситуації. Але одне я знаю точно: для мешканців прогресивної держави - а коли-небудь ми точно піднімемося до такого ж рівня поваги до жінок, як у країнах, де живуть творчині цієї книги - надзвичайно важливо знати тонкощі спілкування з феміністами вже зараз, щоб в майбутньому уникнути конфлікту культур і вже бути готовими до прогресу. А також певна, що жінці будь-якого віку варто пам'ятати: ключове слово для доброго суспільного життя і незалежності свого "Я" - "Якщо хочеш", а не "Ти повинна". Чітка структурованість, яка дає про себе знати ще коли читаєш зміст, одразу сприяє засвоєнню текстів, а те, що деякі з них написані вже добре відомими у світі людьми, тільки збільшує увагу. Елісон Судол, Сірша Ронан, Еванна Лінч, Емма Вотсон... Варто було б замислитись над створенням такої самої збірки, але за участі українських знаменитостей - через катастрофічний брак відповідної освітньої літератури в Україні вона викликала б справжній фурор!

Живеш собі у сучасній Україні і чомусь мені рідко приходить на думку, що жінок не визнають чи якось притісняють. Бо наче все добре -ми можемо навчатися, працювати,одружуватися чи ні, народжувати дітей чи ні. У нас є вибір. Звичайно, десь у глибинці ще багато стереотипів, але поступово такі "стандарти" змінюються. Але це видання від ВСЛ змушує задуматися,чи все так благополучно у світі загалом. Так, у США вже не притісняють темношкірих, як ще років 50-60 тому, жінки мають право голосувати, працювати на високих державних посадах і робити кар'єру в фізиці, технологіях чи медицині і навіть балотуватися на посаду президента. Але є країни Африки, Азії, де дівчаткам забороняють вчитися, видають заміж у 10 років, роблять обрізання чи інші небезпечні для життя процедури. І з'являються героїні, які прагнуть це змінити, вони роблять сьогодні так, як у Європі виборювали права для жінок більше 100 років тому. Ця книжечка-збірка статей жінок з різних галузей, з різних країн, актрис, активісток, які голосно хочуть сказати ,що жінка має право на те, чого хоче сама, а не те, що нав'язує суспільство і чоловіки. І от глобально наче все нормально.Але як часто ми чуємо тут і сьогодні- ти повинна слухатися чоловіка,обов'язково народити ,доглядати дітей і сидіти вдома,одягати спідницю і виглядати жіночною.Але ні.НЕ ПОВИННА.Хіба що сама цього хочеш.Кожна з нас маю право вибору-робити те,чого хочеш ти сама. Одягнути сукню чи штани, взуття на підборах чи кросівки, зробити мейк чи навіть не фарбувати губи( до речі, не люблю помаду на губах). Радикальний фемінізм - не моє, але малі кроки дають успішний результат і досягнення мети.

Феміністки не носять рожевого? Не знаю. Ніколи про це не замислювалась, якщо чесно. Та й про саме поняття фемінізму також. Ні, що таке фемінізм я знаю, але з собою ніколи не ототожнювала. Я виросла не в тій країні, де жінок калічать ще дітьми, де їх розстрілюють за бажання навчатись, де чоловіка їм обирають родичі. Не в тій країні, де жінка має право ні на що. Чесно, волосся ставало дибки, від розуміння, що таке все ще існує і що жінки воюють за право говорити,за право навчатися, за право заробляти гроші, за право отримувати гідну оплату за свою працю, за право на СВОЄ тіло. В книжці приведені історії бачення фемінізму різними жінками, відомими та не дуже, але суть не в тому. Їхні історії не можуть залишити байдужими і я не виняток. Адже, цитата: "Навіть якщо жіночі голоси розповідають про дискримінацію, з якою ти особисто не стикалися, вони стануть для тебе джерелом надії чи люті, що перетвориться на енергію." Особисто я не вважаю, що жінки мають бути рівними з чоловіками у всьому, як не крути, ми різні. Та право вибору в неї бути повинно однозначно. Теж саме стосується і чоловіків. Феміністичний рух - це рух за рівні права. Ключове слово" Рівні", як для жінок, так і для чоловіків. Стереотипи, що жінки слабкі, а чоловіки могутні й сильні вже давно мали лишитися в минулому. Всі ми рівні, всі маємо право вибору: ким, де, як і коли нам бути, не дивлячись на думку оточуючих. Якщо дивитися на фемінізм під цим кутом, тоді певно так, тоді я теж феміністка.