От издателя:

Відомий науковець, невиправний романтик, археолог, авантюрист, мандрівник, символ ХХ століття... Всі ці епітети належать одній людині - Туру Хейєрдалу.

Ще школярем Тур Хейєрдал зрозумів, що суспільство сповзає в прірву власних суперечностей. «Повернення до природи — найкращий порятунок від цивілізації, яка веде людство до загибелі», — вирішив юний романтик. План повернення до «первісного раю» Тур розробив під час навчання в університеті Осло, подавши його як наукову експедицію. І разом із молодою дружиною напередодні Різдва 1936–го вирушив на полінезійський острів Фату–Гіва. Однак заховатися від технічного прогресу і знайти душевний спокій не вдалося. Річний експеримент у джунглях завершився невдачею: реальність виявилася прозаїчнішою за мрії. Але на сусідньому острові Гіва–Оа увагу Тура зачепили кам’яні велетні, які дуже нагадували подібні скульптури Південної Америки. Тож він висуває теорію про заселення Полінезії з американського континенту.

Восени 1946 року поневіряння «дилетанта від науки» сягнуло кульмінації, коли один із учених, доктор Герберт Спінден скептично зауважив: усе це фантастика. Жоден народ Америки, мовляв, не міг дістатися островів Тихого океану. Не було для цього потрібних суден — і крапка! «Але ж вони будували бальсові плоти», — заперечив Тур. «Плоти? А ви пройдіть на такому до тихоокеанських островів», — кинув роздратований учений.

Рукописами стіну усталеності не здолати, зрозумів Хейєрдал. І тому вирішив відтворити плавання стародавніх індіанців до островів Полінезії. Наполегливість норвежця вражала: він бере позики у кількох кредиторів, шукає однодумців. Пліт будували в перуанському порту Кальяо. Місцеві жителі спостерігали за процесом з непідробним жахом. Подивитися на «дивних білих» сходилися всі — від простих моряків до адміралів. Ніхто не давав утішних прогнозів. Кожен висував власну теорію: пліт перекинеться, бо малий, зламається на двох хвилях, просякне водою і піде на дно, в’язка перетреться і колоди розваляться. Якщо бодай один із прогнозів справдиться — екіпаж чекає вірна смерть. Але екіпаж з шести чоловік все ж таки вирушив у найнеймовірніше плавання ХХ століття.

Уперше земля зблиснула на горизонті через три місяці після старту в Кальяо. І хоча пристати до берега не вдалося, сміливці зрозуміли: вони перетнули Тихий океан. На сто перший день плавання «Кон–Тікі» наткнувся на кораловий риф атолу Рароіа. Кілька разів потужні хвилі били плотом об скелі, ледве не розваливши його, команда в той час залізно трималася за такелаж. Коли рештки плоту винесло на риф, команда вискочила на берег. Вдалося зберегти майже неушкодженими відзняті кіноплівки, щоденники, документи. До прибуття французької урядової шхуни, яка забрала мореплавців на Таїті, команда жила серед тубільців.

Розповідь про неймовірне плавання через Тихий океан зробила екіпаж «Кон–Тікі» надзвичайно популярним у світі, їх, як кінозірок, запрошували на зустрічі у різні країни. А для Тура Хейєрдала плавання стало початком дивовижної кар’єри експериментатора–мореплавця, науковця, археолога, історика, автора популярних книжок. Він пережив не менш захоплюючі подорожі на папірусних кораблях «Ра» через Атлантичний океан та очеретяному «Тигрісі» через Індійський, експедиції в різних куточках світу, зокрема на острові Пасхи. Наприкінці 1999 року газетне опитування в Норвегії назвало дослідника найпопулярнішим норвежцем ХХ століття.

«Експедиція «Кон–Тікі» повністю змінила мою долю і наукову кар’єру. Хоча, як виявилося, важче змусити науковий світ повірити в нові теорії, аніж боротися з природними стихіями. Тому океанічні та археологічні подорожі були для мене радше відпочинком у перервах між боротьбою з науковим товариством. Мабуть, найголовніше, чого я навчився під час своїх численних подорожей, — оптимізму. За хмарами завжди сонце. Ніколи не варто забувати про це. І доки є хоча б маленька іскорка життя, не можна втрачати надію на велике полум’я», — говорив нам Тур Хейєрдал під час інтерв’ю у 2000 році.