Із твором Йогана Вольфганга Гете "Фауст" я познайомилася ще у школі на уроках зарубіжної літератури. Однак тоді мені ця історія здалася незрозумілою і важкою для сприйняття. Однак вступивши до університету я вирішила дати їй ще один шанс, і як виявилося згодом, не дарма, оскільки "Фаусту" дійсно вдалося мене вразити. Про що твір? Він переносить читача у Середньовіччя та розповідає історію про мага та чарівника на ім'я Фауст, який понад усе на світі прагне знайти істину. Й одного разу на порозі його будинку з'являється дивний гість, який обіцяє подарувати Фаусту відповіді на усі його запитання. Однак за це він просить плату - душу мага і той погоджується, однак занадто пізно він починає розуміти, що диявол його обдурив, але вдіяти з цим уже нічого не може... Яка прониклива, глибока та моторошно-містична історія! Сюжет цікавий та в міру непередбачуваний, персонажі - живі, але водночас, суперечливі, а стільки відповідей можна знайти "між рядами". Наприклад, чи існує істина і що це взагалі таке?. Що таке добро та зло? І навіщо людині душа? Від мене 4/5. Рекомендую!

Из прошлого в памяти всплывают два прекрасных литературных произведения, которые я читала в школьные годы. Первое: весёлая пьеса "Безумный день, или Женитьба Фигаро" - французского драматурга Пьера-Огюстена Карона де Бомарше. И мрачная поэма "Фауст", преисполненная боли и страданий. Драматическое произведение написанное пером великого немецкого поэта и драматурга Иоганна Вольфганга Гёте, в основу которого положена легендарная история о докторе Фаусте. Оба произведения читаются на одном дыхании, но на душу ложатся по-разному. Если "Женитьба Фигаро" - это безумный водевиль динамичный и комичный. Тогда как "Фауст" - это трагедия одной загубленной души. Собственно этот момент - момент сделки Фауста с дьяволом мне и не понравился. Потому что не при каких обстоятельствах нельзя губить душу. Но не парадоксально, разочаровавшись в Боге Фауст заключил сделку с врагом человечества. Почему так? Господь совершая Свои благие деяния никогда не проявляет Себя, дьявол же напротив всюду вмешивается в дела человека и мутит его разум, а может быть человек сам мутит разум и никто в том не повинен?