Мене завжди цікавила тема любові у розрізі часу. Те, що сьогодні шлюб будується на коханні — відносно молода ідея. Я би навіть сказала — непристойно молода. У не такому далекому 19 столітті кохання в шлюбі ніхто не чекав. В списку почуттів між подружжям були повага, страх, (можливо) дружба. Кохання шукали на стороні (якщо пощастить). Романтична любов вважалася оманою, злом, нашестям. Ще кілька століть тому “Ромео і Джульєтта” або “Тристан та Ізольда” ніхто не сприймав як великі твори про любов. Їх сприймали як великі трагедії, де герої піддалися злому року — пристрасті, яка їх згубила. Ось так би я охарактеризувала коротко, що на вас чекає в книзі “Ерос і Психея”. Володимир Єрмоленко проводить читача за руку між століттями та країнами. Це такий собі історичний атлас, який занурює нас у контекст — що тоді вважали коханням? Що тоді символізували дії закоханих?