Багато хто із читачів цієї книжки зізнаються, що розраховували прочитати кумедну історію, натомість їм до рук потрапила трагедія, яка не викликала щонайменшого сміху. Мені в цьому сенсі легше: я ніколи ні на що не розраховую, і зазвичай беру до рук книжку, не дізнаючись про неї ні найменших подробиць. Тому, оскільки я великий любитель абсурду, мені ця книжка досить легко пішла. Звісно, я могла б уявляти, як головного і єдиного героя проштрикують десятками цвяхів, або ж на голову падає величезний камінь. І всякі такі жахливі деталі. І теоретично опечалюватися вкрай. Але ні, я філолог, і я вже пережила той період, коли могла всю ніч ревіти за долею героїв романів. Зараз це сприймається як певна філософія, думаєш, читаючи твір чи розглядаючи певну екзекуцію у коміксах, про те, що хотів сказати цим автор, а не те, яке стражденне в персонажа життя. У книжці просто неймовірна кількість коміксів пов’язана із яблуком. Я думала, що б це могло означати? Лише дочитавши до кінця, погуглила і виявила, що був такий художник – Єронім Босх. Правда, я так і не зрозуміла, чим він «заслужив», що його іменем назвали стражденних персонажів цього твору. Проте дізналася, що в нього є картина «Сад земних насолод», де, зокрема, зображені люди, які зайняті збиранням і споживанням яблук. І це, напевно, є свідченням падіння людини, адже Єва зірвала яблуко з дерева пізнання добра і зла, діючи у такий спосіб проти заборони Бога. Саме тому Єронім у книжці постійно знаходить у пеклі яблука, але не може їх узяти, тим паче з’їсти. Лише наприкінці книжки йому це вдається. Мені запам’яталися два епізоди, у яких йшла мова про яблука. Перший, це коли Єронім вирішив пригостити жіночку, яка сиділа сумна на лавочці, зірваним яблуком, і воно виявилося кавалком гіменця. Другий епізод, це коли він знайшов апарат "Чарівна клішня", де за допомогою клішні можна впіймати яблуко, ухопив, дістав, а виявилося, що сам він, як те яблуко, приз у такому ж апараті "Чарівна клішня", звідки його й дістав чорт. Це мені нагадало вислів про святенника, який бачить гріхи інших, однак не помічає ще більших за собою. Здається, це був натяк, що Єронім насправді зазнав ще більшого падіння, аніж пророкував своїми картинами людству. Тому й не дивно, що герой Єронім зазнає скільки прикрих невдач у пеклі. Коли заснув на землі, навколо нього поросли колючі пагони, з-під яких важко вибратися. Коли намагався написати щось на стіні, драбина випала з-під ніг, і чорт її запалив під ним; коли йшов по дорозі і побачив напис: "Обережно, волога підлога", ступив туди і повністю занурився у воду. Коли побачив голу жінку, яка кликала до себе з рожевої купелі, роздягнувся і поліз, і нога ж зразу зайнялася полум'ям (виявилося, це чорт грав жінку). Коли йшов по одній споруді, виявилося, що вона закінчується обривом, але й там, звідки він прийшов, на нього теж чекав обрив. Спробував полізти вниз, але там теж споруда різко обривалася. Коли чорт дав Єроніму завдання викопати квадратну яму, той старанно викопав, а чорт поставив над ямою туалет і всівся в ньому. Коли Єронім побачив пам’ятник сатані, то видерся на нього й попісяв йому на ногу. Був собою дуже задоволений, доки пам'ятник не попісяв на нього. Коли побачив табличку "Басейн восьмого кола", побіг туди, але басейн виявився з лайна. Коли побачив на мосту напис "сатана", дописав слово "мудак", а чорти одразу ж із обох боків так повитирали написи, що повністю зруйнували міст, і він провалився. Коли вибирався з величезної купи лайна, гарнесенько усе лайно грабаркою вкинув у тачанку, та виявилося, що він, Єронім, стоїть ззаду слона, який, щойно він прибере екскременти, навалює нову, а тачанки їздять конвеєром. Коли пішов у театр ляльок, то побачив на сцені чортенят, та виявилося, що це він маріонетка і що ним велика рука чорта показує чортенятам виставу. Коли прийшов на роботу в тризубну мануфактуру, то виявилося, що його робота полягає в тому, що на ньому, штрикаючи, перевірятимуть, чи вдалі вийшли вила (тризуби). Коли Єронім знайшов апарат "Чарівна клішня", де за допомогою клішні можна впіймати яблуко, то ухопив і дістав яблуко, та виявилося, що сам він, як те яблуко, приз у такому ж апараті "Чарівна клішня", звідки його й дістав чорт. Коли знайшов кілька дверей із табличкою, що через одні із них можна вийти на свободу, то через одні двері отримав каменем у груди, на порозі других його зустріли рої ос, відчинивши треті, він потрапив під зливу лайна, а відчинивши четверті, побачив стіну із написом: "Щось мляво вчишся ти на своїх помилках". Коли змусили набирати в тачку пісок і відвозити зсипати на купу. Виявилося, що це піщаний годинник. Унизу був іще й абсурдний напис: "ЗАТЯМ: ти тут лише допоки не збіжить пісок". Коли малював картину з натури й зображував пекло, прийшли чорти і зафарбували усе білим, що він бачив пекельного перед собою, і врешті зафарбували і його картину… І цим нещастям героя немає ні кінця, ні краю. Навіть янголи, які, здавалося б, не мають до нього стосунку, оскільки перебувають у раю, примудряються ходити в туалет, звідти їхні екскременти потрапляють у пекло прямісінько на голову Єроніму. Але де ж усе-таки Босх, адже в назві книжки заявлено про двох персонажів? Виявляється, Босх – це іграшка качечки, яку Єронім постійно тягає за собою і яку навіть робить спробу обміняти на живого цуцика, та все ж розчаровується у ньому (цуцику) і вимінює качечку назад. Здається, у цього бузувірства немає кінця. Це й не дивно: потрапляння в пекло передбачає для нас довічні муки. Однак Єронім, як бачимо, не зазнає непоправної шкоди. Що й зрозуміло – треба ж, щоб він мав змогу отримувати такі ж покарання іще не один мільйон років. Наприкінці згадується, що тут, у пеклі, перебуває і Данте Аліг’єрі. Це, напевно, єдиний веселий момент у цій книжці. Але чи сміятися, чи радіти, що важка книжка врешті закінчилася, залишається за читачами.

Я ніколи не відчувала такого пекельного розчарування, відчаю і смутку після того, як прочитала комікс. Практично всі жарти глибоко пригнічують своєю невигадливістю. Автор, Пол Крішнер, не зміг вигадати нічого кращого, ніж безкінечні смішки про сечу, фекалії і важкі, тупі предмети, які зазвичай падають на голову Єроніма. Огидні речі можуть бути вельми кумедними, проте автор зловживає однією концепцією для жартів, не намагається фантазувати. Комікс, який я придбала для того, щоб розважитись, навіть не викликав посмішки. Можливо, комікс видавали під керівництвом самого Диявола з метою змусити людей страждати морально і фізично. Принаймні, це все пояснює.

Анонс цього мальопису відразу привернув мою увагу. По-перше, хоча ринок мальованих історій розвивається шаленими темпами і попри всі локдауни ми все одно щороку отримуємо десятки нових тайтлів, саме комедій наші видавці випускають поки небагато. Тим більше, що видавництво Видавництво зазвичай відбирає серйозні і гостросоціальні історії, а тут на тобі - гумор, та ще й доволі специфічний. По-друге, автор надихався, раптово, "Божественною комедією" Данте Аліг'єрі, і уважний читач навіть може помітити відсилання до цього твору в кількох місцях. По-третє, я просто люблю коли релігію дивляться нестандартно. Коротше, стуліть пельку та беріть мої гроші. І ось, мальопис прочитано. Починається він з того, що головний герой Єронім помирає, при чому вкрай безглуздою смертю. Так як за життя він був не надто хорошою людиною, його відправляють до пекла. Далі комікс складається з окремих бездіалогових стрипів на одну сторінку, де бідолаха Єронім отримує сповна за своє безчесне земне життя. У всіх пригодах його супроводжує дерев'яне каченя Босх, при спробі вкрасти яке він і загинув. Більшість цих коротесеньких історій мені сподобались. Малюнок у коміксі просто ідеальний, мультяшний, легкий, не надто деталізований. Те, що треба для такої історії, тут реалістичний малюнок аж ніяк не потрібен. Але є й ложка дьогтю. Тут дуже, дуже багато туалетного гумору. Ні, такий гумор теж може бути смішним, врешті, всі ми реготали свого часу над "Дуже страшним кіно", але тут його too much. Ну раз ми посміялись на тим, що герою на голову падає купа какавельок чи його запхали у басейн з ними, ну другий. Але тут таких стрипів ціла купа, часом складається враження, що інших покарань для грішників, окрім різноманітних контактів з лайном, у Пеклі просто не здатні вигадати. Тому враження від мальопису неоднозначні. Не певна, що залишу його у себе в колекції. З одного боку це дійсно кумедна та оригінальна штука, а з іншого - ну явний перебір з відходами життєдіяльності. Ставлю окремий плюсик за мапу Пекла та звернення до читача нібито з офісу Сатани, воно дійсно було смішним.