Перша власна держава східних слов'ян – Київська Русь, досягла свого найбільшого розквіту за часів князівства Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Але нащадки цих князів не змогли зберегти цілісність держава, а згодом роздрібнена Київська Русь впала під тиском монголо-татар. Більше ста років тривало панування монголів на території сучасної України. Аж поки в другій половині чотирнадцятого століття на історичну арену не виходить молода литовська держава. Починається новий, особливий період в історії українського державотворення. Якраз про цей історичний період і розповідає сумісна праця литовських та українських істориків – «Епоха Вітовта в історії України. 1387-1430». Саме в період князювання цього литовського князя українські землі остаточно позбулися монгольського панування і опинилися в складі литовської держави. Але на відміну від монголів місцеве населення не сприймало литовців як загарбників. На це були вагомі причини, головною з яких став принцип, що застосовували литовці до нових територій – «старого не руйнувати, нового не запроваджувати». Це призвело до того, що місцеве населення комфортно почувалося в литовській державі, адже були збережені положення Руської Правди, литовці поступово наверталися в християнство східного зразку, а мовою офіційних паперів ставала давньоруська. В своїй праці дослідникам вдалося поетапно відновити державницьку політику литовського князі Вітовта, зокрема його зусилля для підвищення обороноздатності південних рубежів своєї держави. Книга в першу чергу зацікавить професійних істориків, але також вона спрямована і до широкого загалу читачів.