Історія Марії - матері, чийого сина розіпнуть на хресті. Тут цікаві рефлексії, думки та переживання жінки подано від першої особи, кілька років після смерті Ісуса. Вона стара, самотня і зболена. Вона чекає смерті та зустрічі зі своїм чоловіком та сином, чекає і роздумує над минулим. Чи могла щось змінити? Ні, але щиро намагалася. Бо хоч всі довкола переконували, що розп'яття її сина неминуче, що воно записане у книзі буття і покладе початок спасіння для цілого світу - що їй до того? Для тих, хто називав себе послідовниками Ісуса, він був месією та сином Божим, але для Марії - її улюбленою дитиною, яку вона народила, виховала і трагічно втратила.

Ми звикли сприймати Матір Божу як святу особу, що народила Спасителя світу, виховала Його, підтримувала, була з Ним в годину смерті, жила праведним життям і була забрана на небо в часі Успіння. Однак автор «Завіту Марії» зобразив її як звичайну жінку зі своїми страхами, болями і переживаннями. Жінку, що змушена пережити найгірше - смерть свого Сина. Вона знає, що це неминуче і що цьому не можна зарадити, тому цей біль ще сильніше пронизує її. Не кожен може її зрозуміти, але кожен може їй поспівчувати. Роман зовсім невеликий, але дуже проникливий. Можливо хтось звинуватить автора у викревленні Святого Письма, надмірності і заграванні з історією християнства, але це ще одна інтерпретація. Зрештою як і кожна релігія. Це спроба осягнути і відчути біль жінки. Бо що може бути страшнішого для батьків, аніж пережити своїх дітей, бачити їхні страждання і не могти відвернути годину смерті. Це те, що врізається в пам‘ять на завжди, це те що на смертному одрі буде перед очима. Як вдало пише Колм Тойнбі словами Марії: «Я пам‘ятаю все. Пам‘ять наповнює моє тіло, як кров і кості». Твір буде цікавий дослідникам історії християнства, релігієзнавцям, поціновувачам не традиційного погляду на усталені речі. Мені трохи бракувало авторської кінцівки, адже історія відома, тому додумувати складніше. Мою увагу привернув заклик на звороті : «Оманливо, глибоко інтелыгентно, зворушливо. Подібно до чорного діаманта і стрімкого політичного трилера» (Sunday Times).

Книга знаного ірландського майстра слова розповідає про життя матері Іісуса - Марії. Оповідь ведеться від її лиця і охоплює останні роки життя. В книзі, Марія не мати Бога, а звичайна стара налякана жінка, яка пережила у своєму житті неймовірно тяжку втрату. Вона не є прихильницею синового вчення, навіть більш схильна до поклоніння грецьким богам. Вона втратила все і не хоче нести хрест синового визнання на своїх плечах - ховаючись від послідовників Христа та від найманих вбивць, вона повсякчасно переживає страшні години розп'яття та дні, що йому передували. Книга драматична, заставляє замислитися над багатьма питаннями й навряд чи сподобається сильно віруючим людям. Надто вже людяною постає тут Марія зі своїми слабкостями, страхами і безмежним горем. Недоліком як на мене є малий об'єм книги. По суті, це невеличка повість, а не повноцінний роман, тому опису подій відведено дуже мало місця,та й персонажі, окрім головної героїні практично не розкриті. Загалом, попри об'єм, книга на тверду п'ятірку.