Я закохалася. Раз і назавжди. І ця любов народилася не з першого слова і навіть не з першого абзацу. Спочатку сторінок п’ятдесят було якось дивно і незрозуміло: що відбувається, куди це все веде? Але потім… почалося справжнє безумство сюжету. Одна таємниця за іншою, одна подія перекриває іншу, такі різкі повороти й вивороти історії, що тебе буквально закручує у цьому вирі. На кожній сторінці ти думаєш, що вже зрозумів, що відбувається — і на наступній сторінці розумієш, що все було зовсім не так. Це постійна гра автора з твоєю логікою і уявою. І навіть коли здається, що ти наблизився до правди — Джон Маррс дістає ще один сюжетний поворот, який перевертає все з ніг на голову. До самого фіналу неможливо уявити, що він приготував. І це геніально. Я не могла відірватися від книги. Це один із найкращих психологічних трилерів, які я читала. Мені дуже подобається троп про материнство — коли матері заради дітей здатні на все. Але тут ця тема розкрита просто неймовірно. Ти постійно ставиш собі питання: а чи справді все було так, як здається? І з кожним розділом відкриваються нові деталі, нові таємниці, і той, кого ти вважав жертвою, раптом постає зовсім в іншому світлі… Книга ведеться від імені двох жінок — матері та доньки. І чесно кажучи, у мене було відчуття, що автор сам жінка 😅 Бо так тонко, так психологічно і по-жіночому писати про ці стани — це треба вміти. Тож тепер Джон Маррс — моя любов. Я точно куплю всі його книги і обов’язково перечитаю цю ще раз. Бо настільки трилерно, напружено і захопливо мені не було вже дуже давно.

Нудно, затягнуто, пимітивно, не віриш в цю історію. Бувають періоди коли думаєш, що от воно, пішло живіше а потім пару сторінок і той самий примітив. Героїв ніхто ніколи не помічає, всі безнаказані.

Читала інші книги цього автора: "Суджені" та "Пасажири", вони сподобались. Від цієї ж книги склалося враження, наче її писав інший автор. Персонажі тупі, їхні вчинки нелогічні та суперечливі. Співпадіння аж занадто передбачувані. Дуже люблю психологічні трилери, але цей текст розчарував.