Сюжет зосереджується на серії журналістських і життєвих історій, де гучні події виявляються менш важливими за людські слабкості, випадковості й моральні компроміси. Розповідь розгортається через спостереження, іронію та внутрішню логіку ситуацій, а не через драматичну дію. Атмосфера стримана й реалістична - буденність оголює абсурд і крихкість репутацій. Персонажі розкриваються через дрібні вчинки, страх осуду й прагнення зберегти гідність. Для мене збірка цікава як приклад неміфологічного Маркеса, де увага зосереджена на людині, а не на події.

Мені завжди цікаво читати статті та есе письменників, написані для газет та журналів - як і їхні виступи. Мабуть, тому, що так ближче знайомишся з людиною, яка стоїть за літературними шедеврами - а Маркеса сміливо можна називати саме таким автором. «Скандал сторіччя» - антологія з п’ятдесяти його текстів за період у тридцять з гаком років, починаючи з 1950-го. Ця збірка настільки різнопланова, що легше сказати, мабуть, чого тут немає :) Тексти про поштову систему та цвинтар загублених листів; роздуми про Нобелівську премію; історії про привидів; есе про проституцію; нарис про тяжку працю перекладачів; думки про «Бітлз» та те, як вони змінити світ, записані після смерті Джона Леннона… Революції в світі, терористи, активісти - вагома частина життя Маркеса. Тут навіть є досить велика за обсягом детективна історія - майстерно подана, вона інтригує та захоплює (принаймні, так сталось зі мною) з перших сторінок. І, звісно, роздуми про письменство. Про те, що рухає рукою автора. Про знакових для Маркеса Фолкнера та Гемінґвея, кожен з яких по-своєму став йому вчителем. Про японських письменників та схожість їхньої творчості з текстами маестро. Чудова антологія! Маркес ніби по-доброму всміхається поза її сторінками, жартуючи та роздумуючи над вічними питаннями. Він ділиться частинкою себе в кожному есе - і це дуже цінно та зближує з цією людиною (викликаючи бажання читати його твори - або перечитувати). В моєму читацькому багажі до сьогодні лише «Полковнику ніхто не пише», але я певна, що і інші його твори колись будуть мною прочитані. А «Скандал сторіччя» цю певність лиш посилив.

Загалом я не прихильниця жанру публіцистика, якщо він не стосується наукових чи інших пізнавальних статей об'єднаних загальною темою. Дана збірка під гучною назвою "Скандал сторіччя" привертає до себе увагу, бо в неї увійшли відверті репортажі, які Маркес готував для газет і журналів. За моїми спостереженнями все більше книжок пишуть журналісти, бо їм є що сказати, на додаток до своїх статей. Габріель Ґарсія, письменник, журналіст, політичний діяч. Він написав роман сторіччя під назвою "100 років самотності"! Колись ми смакували його на уроках зарубіжної літератури! Визначний роман, про це не можна забувати, навіть через 100 століть! Якщо серйозно роман "100 років самотності" не дуже вразив змістом як дуже вразив назвою. Взагалі-то я ніколи не була шанувальницею письменника, тому його твори пройшли повз мене, та й в домашній бібліотеці книжок Маркеса не знайшлось, а якби знайшлися, хто зна, може щось і сподобалося. Для будь-якої книжки потрібно певний настрій, щоб вона добре прочиталася і залишила приємні спогади. До книг Габріеля Гарсії Маркеса ніколи себе особливо не готувала, навіть коли з'явилася можливість читати в електронному форматі, просто внутрішній голос підказував, що час ще не настав. Можливо пізніше настане.