«Олеся» є останньою книгою з трилогії сучасної української письменниці Ярослави Дегтяренко «Між двох орлів», яка не просто міцно тримає захопленого читача, а й наводить на роздуми, вражаючи до глибини єства. Напрочуд легка до сприйняття книга лише підкреслює важку працю автора над нею. Занурення у безкрайній мальовничий світ України починається з першого ж речення, даруючи неймовірні відчуття єдності з рідною землею. Смакуючи кожне слово, навіть не помічаєш шалену швидкість переміщення сторінками, а опис історичних подій (з чітким дотриманням хронології) захоплює настільки, що мимоволі розумієш: не поглинаєш історію зі сторінок, а живеш нею. Образи героїв постають у плоті й крові, наче вони перед тобою та відкривають в усіх подробицях таємниці свого людського життя зі сподіваннями, коханням, болем, співчуттям та надіями. Між іншим, порадували мудрі висловлювання, що використані письменницею у якості епіграфів до кожної глави книги. Ці доречні філософські зерна спонукають до роздумів, наче підштовхуючи до аналізу отриманого матеріалу. Жахає до холоду в кінцівках ситуація, в якій опиняється Україна, затиснута не просто між державами з орлиними гербами, а між двома хижими та пожадливими птахами, які ширяють у просторі пильнуючи жертву та готуючись схопити й розірвати її власними пазурами саме в той момент, коли вона заслабне й знесилиться. Відверто вражає те, як прагнення жертви вижити за будь-яку ціну зводить нанівець саму можливість виживання, бо розмінюючи власну душу за кусень хліба, розпорошуєш і саме життя. Більше за те, не можна відкрити шлях, дбаючи лише про власні амбітні інтереси, навпаки, це є провалля, виходу з якого нема. І на тлі всього цього прикро спостерігати, як жага до влади неспроможної та слабкодухої людини не тільки спотворює її душу, а й життя усіх, хто її оточує та підтримує. А мимоволі також виринає думка, що брехня за усіх часів була найпотужнішою військовою зброєю, яка не просто винищує народи, а й спопеляє силу духу подальших поколінь. Усе це – обличчя нашої батьківщини, і нехай воно часом із неприємною міною, але рідне й своє. Тож читаймо, вивчаймо, робімо висновки… Шануймо пам’ять, лікуючи та підносячи власний дух надією, вірою та любов’ю…