Не дуже полюбляю шпигунські романи, вони часто здаються примітивними, адже їхні головні персонажі – майже супермени. У романі «Ніхто» цього не було. Більше того, вражає зухвалість розвідників і реальна основа для написання твору, хоча автор зазначає, що реальні факти про вбивство він перемішав із вигадками щодо можливих убивць та їхнього майбутнього. Турецькі спецслужби роками готують відмінних розвідників, готових на будь-які відчайдушні кроки заради виконання завдання. У них немає власних імен, є лише імена-прізвиська, якими їх називає керівництво. Усе своє життя вони живуть у страху, що їх викриють і вб’ють або викрадуть і знищать їхню сім’ю. Деякі родичі можуть навіть не здогадуватися, що їхня близька людина – суперубивця. Двоє розвідників – К. і Легіонер – жорстокі, сміливі і відчайдушні, а те, на що йде Легіонер, не можуть зробити навіть деякі з його наставників і колег. Його жорстокість вражає. Одного дня в Парижі стається страшна трагедія – убито декілька молодих жінок (і це реальний факт). Турецький розвідник з блиском проводить цю операцію і з не меншим блиском утікає з країни. Піймати його неможливо, та ніхто і не дозволить його впіймати, адже за всіма подібними злочинами стояти високопосадовці і сильні цього світу, як підставляють спеціально найманих людей як злочинців. Загалом, твір захопливий, хоч і психологічно нелегкий.

Цікавий роман, у якому реальні факти із нещодавнього минулого переплітаються із домішками вигадок автора стосовно причин і учасників минулих подій. Основний сюжет будується навколо суперрозвідників-суперубивць із турецьких спецслужб, які виконують завдання в різних куточках світу. Легіонер – один із ключових персонажів, який вирізняється відчайдушною жорстокістю, чим навіть підвищує свій рейтинг в організації, де працює. К. – його наставник, що також береться за виконання найскладніших завдань, які проводить з блиском. Є також і другорядні персонажі: родичі розвідників, які, хоч і не мають безпосереднього стосунку до роботи спецслужб, але проводять все життя у страху за свою безпеку; високопосадовці, які лише йдуть на поводу у сильних світу цього, провадячи в життя їхні рішення; підставні люди, які просто чекають на вироки «зверху». Усе це майже не залишає можливостей для самостійного вибору в житті і лише змушує жити за встановленими правилами. Легкий у читанні, але важкий у прийнятті твір.