Євген Плужник - це визнаний поет, який написав роман. Цікава зав'язка, чи не так? Проза поета, навіть такого лаконічного та сюжетно-орієнтованого, як Плужник все одно містить певні особливості, рефлексивність. Одразу скажу, роман на любителя. Наскрізною ниткою проходить актуальна для 1920-х років тема матеріального та ідеального, обов'язку та почуття. Сюжет простий: звичайний пролетар-парубійко закохався у ворожу його класові буржуйку - красиву і затяту. Згодом, через кільканадцять літ після революції, вони зустрічаються: він - директор заводу, вона - оперна співачка. Почуття нікуди не зникли, і це лякає і пригнічує героя. Те, що мені не сподобалося, це надмірна рефлексивність. 80% оповіді проходить у головах і думках персонажів, особливо Івана Семеновича. Іноді складається враження, що проблема просто вигадана і не варта часу. Єдиною цікавинкою є вставна новела про Сичова, п'яничку-гультяя, якого зустріли у підвальній пивниці (просто-таки по Достоєвському), де він і оповів свою сумну історію кохання. Звісно, Ви можете зробити свій власний висновок, але для мене роман скоріше не цікавий, вимучений, штучний.

На мою думку дуже дивно, що такий автор, як Підмогильний є сьогодні загальновідомим і популярним, особливо його "Місто". А от про Плужника мало хто чув, хоча він мало чим уступає першому. Окрім того, вони обидва були членами одного мистецького гурту "Марс", писали у схожій стилістиці і ще й до того були близькими друзями. Як же так вийшло, що Плужника сьогодні оминають увагою? Маємо надію, це ненадовго. Його роман "Недуга" надзвичайно мені сподобався. Я читала його одразу після "Міста" і не відчула спаду, як це часто буває з книгами, які доволі посередні після видатних письменників. Отже, перша характеристика роману- він дуже схожий на свого попередника. Доля самого автора- трагічна. Слобожанець, перебрався в Київ,навчався там і почав писати. Познайомився з Підмогильним і розпочалась дружба,аж до самої смерті обох-їх ув'язнили обох і заслали на Соловки. Але Плужник помер від туберкульозу в таборі. Це не могло не сказати чи на формуванні його особистості і чудово демонструє нам світогляд автора. Що ж ми можемо сказати про роман " "Недуга"? На мою думку, це чудовий приклад модерністичної, а скоріше, екзистенціальної літератури 20х рр. 20 ст. Це приклад нової літератури, якій так і не вдалось, на жаль, вповні розвинутися, бо її задушив соцреалізм. Небагато було подібних свіжих і новаторських творів, зокрема тематично і стилістично. Їх можна перелічити по пальцях. Тематично він є прикладом інтелектуальної літератури - головний герой не представник села і навіть не робітник. Він інтелігент, радянський інтелігент! Він страждає суперечностями, душевними муками і терзаннями- хто він? Як стати йому краще? Як вчиняти правильно? Відчуваючи страшний дисонанс внутрішньої боротьби, а саме бажання бути пролетарем і ненависть до інтелігенції боролись з його тонким баченням світу і гострим розумом. До чого ж приходить головний герой після того,як пережив відчай, розгубленість,апатію і страх? До примирення з дійсністю і збайдужіння. Дуже показовий кінець для реалій тогочасного життя. Яскраво і інтелектуально, чудова мова і тонка психологія.