Хоч я і читала першу частину «Кров на снігу» два роки тому, але досі пам’ятаю ті відчуття: невимовне співчуття, жаль до головного героя та море сліз після прочитання. Такого доброго, ніжного кілера я ще не зустрічала в літературі. Від другої частини я очікувала ті ж емоції. І вони були. Я б назвала продовження «Ще більше м’якості» , а не «Ще більше крові», бо крові мені було замало. А от доброти й любові – як раз. Якщо хтось не читав першої частини, то без вагань можна читати другу. Сюжет пов'язаний лише іменами героїв. Події тут геть інші. Улав, який став чомусь Ульф (чи перекладач забув як звали героя на початку серії чи герой сам придумав собі це нове ім’я, мені не ясно, бо ж справжнє ім’я в нього взагалі інше…), тікає від смерті, від Рибалки. Він ховається в маленькому селищі на самому півночі Норвегії. Під виглядом мисливця на куріпок він оселяється в мисливській хатині оддалік села, де поряд блукає старий олень, так само втомлений як і чоловік. Єдиними людьми з якими він спілкується стають п’яниця Маттіс, десятирічний хлопчик Кнут та його мати Лея. Жінка, що допоможе Ульфу, а він допоможе їй. Прочиталося на одному подиху. Отримала неймовірну насолоду від стилю мого улюбленого Ю Несбьо. Не так потужно, як серія про Харрі Холле, але теж заслуговує на високу оцінку.