Я народилася пізніше, тому не зможу згадати той час, ритм життя, толкучку, Євбаз і таке інше, але знаючи Київ легко уявити, що і де було розташовано і як кишіли життям тодішні ринки... крізь мальовничі образи міста простежується історія молодої жінки, яка поставлена перед нелегким вибором, її життєві події заворожують і не дають відірватися від книги... очікувала завершення і розв'язання дилеми, але все якось різко обірвалося і не найкращій ноті... тож я зрозуміла що є продовження... Сьогодні купила дві наступні книги трилогії і знаю що ковтну їх за декілька днів. Дякую авторці, що змогла заглибити у чужу історію і співпереживати молодій жінці, сильної духом, але яка про це ще не знає...

Мабуть, ні. Детально описано побут, життя, нюанси- вдало і ностальгічно для тих, хто застав епоху. Я особисто ні, можливо, тому для мене роман видався сухим, нецікавим та пласким. Позбавлений ностальгічного шарму, в ньому напрочуд мало того, що можна похвалити. Знущання, придушення та знищення української літератури написано мляво та по-канцелярськи. По-справжньому важлива тема та драматизм умов та життя українських митців написані через призму цитат з пленумів, пліток між бутербродами з оковитою та перекиданням в діалогах інфи з вікіпедії. Однак не буду геть жорстока, є короткі епізоди, де автор досить вдало та душевно аналізує творчість Малишка, Рильського та Яновського. На жаль, цих епізодів замало, може, набереться зо п'ять на весь роман. Герої, ніби, насильно поставлені всі в одну книгу. Ніби, вони там і не потрібні, але всіх-всіх-всіх зібрали. Інколи є відчуття, що персонаж там просто існує заради імені, а не для сюжету. Головна героїня не розкрилася. По факту ми про неї так нічого і не дізналися. Вона не змінилася, вона не зробила ніяких висновків, вона просто "наші очі". Як її особистий конфлікт пов'язаний з трагедією літератури? Невідомо. Чи конфлікт в романі взагалі якось розв'язується? Не схоже. Плюс на додачу усюди в романі навіть в описах самої Клави до себе слова: "баба/бабине" - зі зневажливою конотацією. Знову ж таки крім двох крихітних епізодів, де жінки пішли проти режиму/стереотипу/правилам - все решта доволі зневажливе. Чи характеризує добу? Так. Чи хочеться бачити це сліпе безідейне перенесення режимних звичок в сучасній літературі? Абсолютно ні. Окремо тема русизмів та цитування. В романі часто зустрічаються епізоди з "виправлянням" помилок. Ніби героїні краще підбирають слова та їх перекладають. Проте в самому тілі роману стилістих помилок купа. Тож особисто радити книгу не буду. Для тих, кому неважливий сюжет, проте подобається фабула - ок. Всім іншим - на свій острах. Ставлю 2 за короткі епізоди душевного літературного аналізу та здебільшого за роботу автора. Адже дослідження проведене ретельне, шкода, що не склалося в історію.

"Клавку" (як і її продовження - "Юру") Марини Гримич мені дуже цікаво було читати як філологу. Принесла почитати ці книги мені подруга. Сама я не планувала купувати двотомник, якщо чесно, боялася, що буде надто все складно,політизовано (а я, сором сказати, в дорослому віці стала читати "легші" книги, ніж у дитинстві). Проте мої страхи виявилися марними. Отже, 1947 рік. Світ Спілки письменників України, цікаві особистості... Чого тільки варті описи Києва - таке враження, що сама прогулювалася маршрутами персонажів. Образ Клавки неоднозначний, читала багато негативних коментарів про неї... Але, мабуть, правдивий... В "Юрі" відображені події 60-х років ХХ століття, зокрема, вторгнення радянських військ у Прагу... Вразив момент у кінці роману - в уста кагебіста (далеко не позитивний образ) вкладено досить розумні слова.... Замислюєшся про фальш і конформізм у творчому середовищі.... Мені ці дві книги сподобалися, хоча начиталася купу негативу... Книги, з одного боку, серйозні, з іншого - достатньо просто все і легко подано.