Ооо цей сучасний нонфікшн - тонни води і самоповторів. Все як завжди - якби це була добре збита стаття, то це було б ідеально, але статтю не можна продати, тому маємо книжку на 200 сторінок, де одна й та сама думка мусолиться з періодичністю раз на 10 сторінок. І взагалі, якщо ви читали Канемана “Мислення швидке і повільне”, то перша половина книжки не стане для вас відкриттям, та й друга теж… Бо це збірка не надто свіжих фактів. Ну от ви ж уже, напевно, знаєте, що блакитне світло екрану впливає на сон або що стеження за селебріті в соц. мережах погано впливає на самооцінку і сприйняття себе? От і я знаю… Ще одна штука, яка під кінець дратувала - автор з кожною сторінкою згущає фарби, а подекуди навіть перегинає палку, на мій смак. Згодна, у нас у всіх є інтернет-залежність, але говорити, що телефон негативно на тебе впливає навіть, якщо просто лежить в кишені або використовується, як будильник. Ну хто зна… А так за версією автора - ми всі отупіємо. Та чим далі по книжці, тим більше полеміка автора нагадує старе добре “куди котиться світ, раніш такого не було…” Що є хорошого в книжці? Мені було цікаво почитати про багатозадачність мозку і ще я вкотре задумалась над тим, щоб піти в спортзал. А ще книжка дуже легко і швидко читається. І я рада, що купила електронну, а не паперову.

Стрімкий розвиток технологій часто випереджає розвиток самої людини. Особливо важко контролювати час використання тих технологій, які приносять задоволення та допомагають людині полегшити життя. Коли в смартфоні помістився телефон, будильник, телевізор, калькулятор і персональний комп"ютер, наше життя кардинально змінилося. Ми стали залежними, бо перевіряємо кожне сповіщення, яке приходить з соцмереж, додатків та пошти, і засмучуємося, якщо вони не приходять. Такі нереалізовані очікування, постійне відволікання від роботи чи навчання ведуть до стресів та депресії, відсутності концентрації, перевтоми, особливо в дітей та молоді. Щоб попередити ці захворювання, Андерс Гансен радить обмежити користування смартфонами, займатися фізичними вправами, більше спілкуватися оффлайн. Цілком погоджуюся, що тоді покращиться наш як фізичний так і психологічний стани, зможемо краще висипатися та запам"ятовувати більші обсяги інформації. І тоді як ми ще можемо впоратися з цим самі, то нашим дітям потрібно в цьому допомогти.

Пару десятків років тому не думав, що зараз доведеться про це писати чи говорити. Тоді ми з друзями ледь не щодня гуляли надворі, грали в футбол, ділилися вживу враженнями і нас було важко "загнати" додому, тому що хотілося гуляти. Так само ми вчилися в школі без смартфонів, Інтернету, розвиваючи свою пам'ять, не відволікаючись на соцмережі (тоді ніхто ще не здогадувався що це) В 21 столітті все змінилося докорінним чином, про що і пише у своїх дослідженнях Андерс Гансен. Якщо раніше дітям важко було повернутися вчасно додому, то тепер батькам доводиться примушувати їх піти погуляти. На жаль, багато людей перетворюються на залежних у гонитві за дофаміном, поверхневою інформацією. Люди натискають незліченне число разів на кнопки своїх смартфонів, щоб перевірити наявність нових повідомлень, лайків, гортання "сторіз" друзів... А потім дивуються, що мозок не може ні на чому концентруватися. Хоча здавалося, що науково-технічний прогрес має сприяти розвитку людини... "Інстамозок" - це книга про причини і наслідки проведення великої кількості часу в соцмережах без конкретних цілей. Після прочитання цього дослідження можна задуматися над наступними питаннями: 1) я чекаю на свій транспорт, ліфт, зелене світло світлофора (необхідне підкреслити). Чому я поліз до кишені за телефоном, якщо мені ніхто зараз не телефонує? 2) я зайшов до соцмереж: що я там роблю? може, варто зменшити час перебування там? 3) у мене є тривожність після заходження до соцмереж. Навіщо я порівнюю своє життя з фотографіями інших користувачів? Думаю, що цих питань значно більше. Чесно, непросто читати цю книгу і знаходити в ній себе. Але якщо зробити правильні висновки, то можна значно ефективніше проводити час загалом. Для цього не завжди обов'язково видалятися з усіх соцмереж (хоча для деяких, на жаль, це єдиний варіант боротьби). Що розчарувало в цій книзі - автор занадто часто згадує про еволюцію. На мою думку, це зайве.