5 зірочок авторці книги можу поставити за талановиту здатність передати глибокі емоційні переживання словами. Я буквально ридала з декількох окремих розповідей, які містяться в книзі. 1 зірочку поставила б за загальне враження ідеї книги. Неймовірно тужлива місцями, пронизана смутком, інколи відчаєм, та просто глибокими емоціями, книга викликала у мене сльози не один раз. Мені важко читати тексти такого характеру через високу емпатичніть... Врахуйте таку особливість книги перед купівлею... Я не змогла себе силувати дочитати, хоч і залишалось 2-3 розповіді до кінця.

Книжка «Хто завгодно, тільки не я» містить одинадцять оповідань. Одне з них Soft\Hard складається з трьох частин і нагадує поетичний твір. Тут описані не історії, а дуже різні (м’які і жосткі) інтимні жіночі емоції і почуття, що виникають під час тілесної близькості з чоловіками. Пристрасним стосункам і «любові, у паузах між якою минає життя» присвячене і перше оповідання, з якої починається збірка. У наступних семи оповіданнях передані нетривіальні і щемливі історії: про жінку-мати, про жінку і хворобу; про жінку-доньку-онучку; про миті жіночої краси, які найкраще може зафіксувати лише люблячий її фотограф; про жінку-бабу «з гіллякою у грудях», яка керує життям безвольного чоловіка. Частина з цих оповідань описана від імені авторки, і це надає спорідненості з текстом. Здається, що ніби слухаєш сповідь близької подруги. Ці оповідання про почуття внутрішньої самотності, які поглинають нас у час життєвих випробувань. Такими почуттями рідко діляться з іншими, оскільки зазвичай ми думаємо, що слухачі нас не розуміють, можливо осудять, а головне - нічим не допоможуть… Вони про внутрішню війну, яку у складні періоди свого життя ми ведемо із самим чи самою собою, про війну за життя, за любов до життя, про війну за бажання жити далі… Ці розповіді не дають відповідей, але дають можливість пережити/проговорити те, що тривожить і болить. Окремо у збірці виділяються оповідання «Цицьки» та «Карантинні хроніки Марії». Тут проявився талант авторки як майстрині іронічного жанру. Тут також йдеться про жінок: про вплив матері на життя сина, про переживання карантину берегинею сімейного вогнища Катериною. Ці оповідання трохи схожі на «медичний гумор», містять дотепні жарти і читаються з усмішкою. А загалом після прочитаного залишається відчуття, що Галина Крук ще багато чого нам про нас не розповіла, дуже хочеться продовження…