хто читав Сильмариліон, той уже знає історію Берена і Лутієн. це одна з "найчарівніших для ельфійського слуху" історій про силу любові й перемогу світла над темрявою. у Сильмі вона викладена прозово, але існують кілька версій цієї легенди, які Крістофер Толкін вирішив упорядкувати в окремій книзі. так він хотів відтворити найповнішу історію й надати важливі контексти. якщо "Діти Гуріна" - це повноцінна сюжетна книжка, "Берен і Лутієн" - це дослідження. тут є найперша прозова версія легенди під назвою "Сказання про Тінувіель". перед нею Крістофер пояснює деяку лексику, бо з розвитком легендаріуму термінологія змінювалася (наприклад Мелькора в цій версії звуть Мелько, а нольдори були "ґномами" (від грецького gnōmē "думка, інтелект"), тобто без приміток точно був би конф'южен). В самій історії є деякі разючі відмінності від версії, поданої у Сильмі. але класно було почитати про Тевільдо, принца котів. далі йдуть кілька уривків із "Балади про Леітіан". це, знову ж таки, історія Берена і Лутієн, але у віршованій формі. між ними розміщені стислі перекази певних частин історії, як вона подається у "Квенті Нольдорінва" і "Сильмариліоні". таким чином Крістофер позбирав історію Берена і Лутієн по всіх усюдах, розповів про зміни й еволюцію сюжету, де і в які роки Толкін Отець писав оце все (а він дуже цікава лічность і багато чого писав і в різній формі й відсилав різним людям і стирав написане і писав нове зверху). всі українські перекладачі Толкіна насправді легендарні. "Берена і Лутієн" для нас переклала Олена О'Лір, а її переклади поезії - це просто мед. я не думаю, що взагалі можливо було зробити краще, нам дуже пощастило. єдине що мені не сподобалося у цьому виданні (і було незрозуміло), чому майже всі вірші подаються спочатку українською, а потім англійською. ось перший уривочок із "Балади про Леітіан" подається паралельно, як наприклад і в "Сері Ґавейні і Зеленому Лицарі". коли ліворуч оригінал, а праворуч переклад, дуже зручно піддивлятися, що там було англійською. і я розумію, що це не всім потрібно, але конкретно мені це подобається і цікаво. та основний масив балади іде суцільним перекладеним текстом, а потом купа сторінок мовою оригіналу. це незручно і неприкольно. а в іншому все супер, нічого не скажеш. нормальним людям вистачить і Сильму, а якщо хочете заритися в деталі - тоді можна цю книжку. хоча найповніша версія конкретно віршованої "Балади про Леітіан" все одно не тут, а в якомусь там томі "Історії Середзем'я"

«Берен і Лютієн» — це, без перебільшення, найсвітліша й найособистіша історія Толкіна. Для мене вона — серце всієї його міфології, доказ того, що навіть у світі нескінченної втрати любов може бути сильнішою за смерть. Ця історія кохання не романтична в сучасному сенсі — вона жертовна, небезпечна, майже неможлива. Берен — смертний серед безсмертних, Лютієн — та, що свідомо обирає смертність. Їхній шлях — це виклик самій структурі світу, де межі між життям і смертю здаються непорушними. Мене завжди вражало, як Толкін пише про любов без солодкавості: тут немає обіцянок щастя, є лише вірність вибору. Особливу силу тексту надає його багатоголосся: різні версії, поетичні фрагменти, зміни інтонацій. Це дозволяє побачити, як легенда народжується й живе. Знання того, що ця історія була присвячена Едіт Толкін, робить читання ще більш зворушливим — міф тут стає формою пам’яті й любові. «Берен і Лютієн» — це Толкін у найчистішому вигляді: міф, поезія, трагедія і надія в одному руслі. Я вважаю цю книгу неймовірною і щиро рекомендую її кожному, хто хоче побачити, заради чого взагалі був створений світ Середзем’я.

Твори Дж. Р. Р. Толкіна - це класика фентезі, якою надихаються і читачі, і письменники. Тим більш цікаво дізнатися, як саме народжувалися такі твори. "Берен і Лутієн" - це оповідь про кохання смертного юнака Берена і прекрасної ельфійки Лутієн. Їх історію багато хто знає. Але чи знаєте ви, що спочатку Берен планувався як гном, а не людина, і при цьому назва "гном" в перших чорнетках автора означав найвищих ельфів нольдорів? Чи уявляєте собі, скільки чорнеток було створено, перш, ніж склалася ця щемна історія кохання? Книга видавництва "Астролябія" дає відповіді на ці та багато інших питань. Фактично, книга - це збірка чорнеток, від самих перших. Сказання та балади, які мають відношення до основного сюжету, надано і англійською мовою, і українською. Переклад - дуже хороший, єдине що - назву рослин на прекрасному лузі можна було б і художньо замінити на більш привабливу, а то занадто ріже слух. Видання - красиве, палітурка, ілюстрації - усе на найвищому рівні: подарункова книга, до речі - важкенька. Ілюстрації Алана Лі - це теж класика. Усім прихильникам Толкіна рекомендую.