Террі Пратчет, як завжди, дуже влучно показує завжди актуальні теми. У морі з'являється загадковий острів, на який претендують одразу два рибалки. Один зі славнозвісного Анк-Морпорку, інший - із Хапонії. Звісно ж ніхто не хоче віддавати територію. Анк-Морпорк готується до війни, ну і, звичайно ж, йде на випередження, бо Хапонія може напасти першою. Актуалочка під'їхала((( При цьому Патрицій зовсім не хоче оголошувати війну та нападати на сусідів. Але пропаганда вона така - всі хочуть воювати за нікому не потрібний шматок землі. Народ мобілізувався добровільно. І здається лише Ваймз зберігає залишки розуму у цьому мілітарізованому хаосі. Цього разу ми змінимо локацію та побуваємо в загадковій Хапонії, дізнаємось трохи про її традиції та місцевість. Я люблю цикл "Варта", тому завжди рада новій книжці. Дуже шкода, що я не мала змоги забрати свою бібліотеку з дому. "Джинго" почала читати перед війною, а закінчила уже після її початку в електронному вигляді. Дуже рада за таку можливість завдяки додатку Якабу)))

Гадаю, що можу сміливо назвати себе пратчеттоманкою, адже придбала і прочитала майже всі книги Террі Пратчетта, що вийшли українською у «Видавництві Старого Лева». І цикл «Варта» – мій улюблений. Але попри це «Джинґо» не викликав у мене такого захоплення, як попередні книги циклу. По-перше, мушу зізнатися, я довго чекала, коли ж з’явиться той загадковий Джинґо… І лише дочитавши до кінця і не дочекавшись його появи, я дізналася, що «Jingo» – це оригінальна назва твору, дословно: ура-патріот. По-друге, як на мене, забагато політики і плутанини. Та й війна – тема геть не весела. Я з усіх сил намагалася не шукати аналогій щодо відносин двох сусідніх братніх народів, які раптом стають кровними ворогами… Але загалом все дуже добре, дуже по-пратчеттовськи, із стьобом та іронією про серйозні речі. І хоча місцями передбачувано, і композиція типова для автора, і фінал занадто фантастичний, але все одно це було суцільне задоволення. Сер Террі, як завжди, на висоті. І знову майже на кожній сторінці фрази, які хочеться цитувати… А головне – улюблені герої! Міська Варта. «Ще кілька років тому вартових можна було порахувати по пальцях руки сліпого різника, а тепер…» Ваймз. «Ветінарівський тер’єр. Спочатку переслідує, а думає вже потім.» «Він щось фальшиво мугикав собі під ніс із відстороненим заклопотаним поглядом. Це означало, що якась Велика Думка вимагала закриття усіх неважливих процесів. І він знову випромінював довкола себе поле роздратованої невинності, що, на її думку, була невід’ємною частиною його Ваймзності.» «Весь сенс спалювання кораблів полягає в тому, щоб не стояти на палубі, коли кинеш підпалений сірник.» Морква. «Я кохаю його, тому що він добрий просто так. Він робить добро, тому що так вирішив, а не тому, що намагається виправдати чиїсь очікування.» «Він цікавиться, тож люди думають, що вони цікаві. Вони почуваються… краще, коли він поруч.» «За велінням цього чоловіка і вода вгору потече, а в нього ще є командир.» Анґва. «Рано чи пізно ми всі стаємо чиїмось собакою.» «Раптова з’ява голої жінки завжди змушувала людей переглянути свої невідкладні плани.» «…Я знаю Анґву. Вона не якесь безпорадне створіння. Вона не буде стояти і розпачливо кричати. Вона інших змушує це робити.» Сержант Колон та Ноббі Ноббс. «Вони роблять те, що їм кажуть, і вірять в те, що чують, їм бракує клепок, щоб ставити запитання, а ще вони страшенно віддані – риса, властива людям, не надто обтяженим інтелектом. Повірте мені, такі люди дуже цінні.» Ветінарі. «Veni. Vici… Ветінарі»

«Патриот» — четвертая книга подцикла «Стража» цикла «Плоский мир» Терри Пратчетта. Однажды рыбачили недалеко друг от друга две рыбачьи лодки, в одной из которой были граждане Анк-Морпорка, а в другой — Клатча. И все бы ничего, да только вдруг посреди Круглого моря поднимается древний остров Лешп. Естественно, каждый готов провозгласить эту землю территорией своей страны. «Патриоты мы или нет?!». Да, войны, однако, не избежать... Тему религии с Терри Пратчеттом я уже проходила («Мелкие боги»), теперь вот в присущей автору иронической манере представлена тема военной политики. Как часто конфликты возникают на пустом месте только потому, что где-то кому-то это выгодно. И эта история об этом. Люблю творчество Терри Пратчетта за то, что даже не самые любимые темы он сумел реализовать так, что мне понравилось. Если обойти всю сложную философию и размышления про войны, то остается счастье от встречи с любимыми персонажами: Ваймс, Моркоу, Ангва, Детрит, Витинари, Леонард Щеботанский и особо порадовавшие Фред Колон и Шнобби Шноббс. Надеюсь, войн в Плоском мире больше не будет. И предвкушаю продолжение приключений городской стражи Анк-Морпорка.