Михась Вербицький дуже любить рослини, виростив вдома цілий невеличкий садочок, а відпочиваючи з батьками у Ялті довго вмовляв їх відвідати Нікітський ботанічний сад. Потрапивши нарешті до свого вимріяного Ельдорадо, хлопець випадково забрідає до експериментальної ділянки з дивними рослинами, з'їдає там грушу, а з її кісточки, повернувшись додому по закінченню відпустки, вирощує маленького грушевого дракончика Хому. На щастя, батьки сприймають його як собаку і дозволяють залишити (чому дуже радіє Котька, молодший брат Михася, якому щойно виповнився рік). Але не всі люди ставляться до драконів так приязно, та й не всі дракони залюбки їдять яблука замість м'яса. Це дебютна книжка ілюстраторки Катерини Штанко і вийшла вона, чесно кажучи, не дуже цікавою. Так, у Михася та Хоми багато пригод, але вони якісь безладні та ні до чого не ведуть — ніяк не змінюють характери героїв, нічому їх не вчать. Багато усього намішано, і, можливо, дещо було б добре розписати детальніше, або розбити на декілька книжок, або викинути зовсім — мені приємно було прочитати про Запоріжжя (хоч у нас ніхто не зве той парк Алюмінієвою балкою, аж гуглити довелося), але той епізод був зайвим і недоречним (ау, у вас тут, взагалі-то, рятівник загинається). А деякі моменти, навпаки, залишаються начерками — наприклад, Олелько, який раптово стає мало не другом Михася (а от Михась, в свою чергу, поводиться з ним зверхньо). Навчальна функція у цій книзі покладена на зноски, і вони такі самі нерівні, як і сюжет - спочатку багато інформації про рослини, потім довга перерва, а потім такий собі маленький посібничок про різні різнощі. Окремо тут дивує зноска на смартфон. У 2014 році? Серйозно? Мабуть, єдине, що мені тут сподобалося — це ідея, що дракони живуть на Місяці. Бо навіть ілюстрації якось не припали до душі. Чи то кольорові у пані Штанко виходять кращими, чи то не треба було вмовляти її ілюструвати власну книжку.