«Дослідження утоплення» - це історія Еффі, дівчини, яка завжди вірила в казки. Виграш в конкурсі по перебудові будинку Емріса Мерддіна дає їй можливість краще познайомитись з історією улюбленого письменника та разом з Престоном Хілоурі, молодим літературознавцем, відкрити його темні таємниці. Історії, які створює Ава Рід, завжди готичні та похмурі, просякнуті густим туманом та таємницями. Авторка створює надзвичайну атмосферу, що робить її історії кінематографічними та наповненими деталями. Але, на жаль, це один з небагатьох плюсів цієї історії. Задум авторки був цікавим, і книжка дійсно була б гідною, якби була більш продуманою. Події відбуваються у вигаданому авторкою світі, але він настільки погано прописаний, що про нього майже нічого не відомо, крім того, що існує щонайменше дві ворогуючу країни, та магія, яка вберігає тіла святих від розкладу та якимось чином захищає країну Еффі від супротивників. Міфи та легенди є частиною цього світу, але з ходом історії важко сказати, де міф є дійсністю, а де просто літературним вимислом. Якщо світоустрій не ставав таким наріжним каменем в «Леді Макбет» авторки, яку я оцінила на 4 з 5 балів як середньовічну чи то баладу в прозі, чи то просто казочку, то в «Дослідженні утоплення» таке не доопрацювання є більш помітним та погіршує загальне враження від історії. Персонажі книги також доволі дерев’яні. Еффі - травмована дівчина, яка стала жертвою не одного чоловіка. Їй хочеться співчувати, але її дії інколи настільки непослідовні та дивні, що зробити цього не вдається. Чоловічі персонажі майже всі однакові: вони прісні, а деякі гидкі настільки, що про них важко щось сказати крім цього. Такі само прісні стосунки у Еффі та Престона, жодної напруги, жодної хімії і навіть логіки. Я вважаю, важливим піднімати важкі теми в книгах як мізогінія, дискримінація жінок в наукових колах, будь-які форми насильства і так далі. Але в цій книзі авторка перестаралася. Таких моментів настільки багато, що місцями вони не виглядають реальними, а просто висмоктані з пальця. Так само ненатуральним є одержимість кожного (от чесно, кожного) чоловіка зовнішністю Еффі. Я думала, що, можливо, це якась магія, яка розкриється пізніше, але ні, просто авторка вирішила зробити її неймовірною красунею, від якої шаленіє кожен. Сюжет розвивається настільки повільно, нудно та місцями не логічно, що в мене виникало бажання закинути книжку. А найцікавіше те, що це тільки перша частина дилогії, хоча історію спокійно можна було вмістити в одиночну книгу, і сюжет явно гірше не став би від цього. Детективна лінія могла б бути цікавою, але занадто передбачувана для цього. От серйозно, не було жодного моменту, який би я не передбачила та який би вразив мене. Розв’язка банальна, а найгірше, занадто коротка. Кульмінація тривала буквально 20-30 сторінок, злодій був подоланий аж надто просто. Єдиний плюс, що авторка пояснила більшість таємниць цієї частини дилогії, що робить її завершеною. Висновок. Книга мені не сподобалась і читати продовження я точно не буду.