"Добрі передвісники" - це книга, яку я просто обожнюю. І сам роман, і однойменний серіал для мене однаково прекрасні. У цій історії є щось абсолютно чарівне. Вона дуже іронічна, дотепна і водночас напрочуд тепла, попри все божевілля, яке в ній відбувається. Ангели, демони, наближення апокаліпсису, дивакуваті персонажі - усе це змішується в одну дуже захопливу і смішну історію. Мені особливо подобається цей гумор Пратчетта і Ґеймана - трохи абсурдний, дуже британський і водночас дуже людяний. А самі Азирафель і Кроулі - це просто ідеальний дует, за яким неможливо не спостерігати із задоволенням. Я вже не раз перечитувала цю книгу, і щоразу вона викликає посмішку. Це одна з тих історій, до яких дуже приємно повертатися, бо вона завжди дарує гарний настрій і справжнє читацьке задоволення.

Я купила цю книгу під час подорожі. Оскільки мене впала в око обкладинка,яка на мою думку найкраща саме у цьому виданні ( є два варіанти обкладинка: біла з демоном Кроулі та чорна з ангелом Азерафаїлом). Для мене придбання цієї книги, можна сказати, стала доленосною подією. Тому, що я настільки була вражена цією історію ,що після її прочитання буквально змела з полиць книгарень всі книги Ніла Геймана та Террі Пратчетта, які знайшла . також я відкрила для себе одразу двох найулюбленіших письменників. Сюжет надзвичайно цікавий. Він динамічний, насичений подіями ,жартами та глибоким сенсом. Персонажі надзвичайно нестандартні та цікаві. Здавалося б, міцна дружба між ангелом та демоном апріорі неможлива, але Кроулі(стильний змій-демон,який любить електроніку, кімнатних рослин і не уявляє свого життя без улюбленого автомобіля) та Азерафаїл(ангел-буккініст,що тримає власний книжковий магазин раритетних книг, які насправді не призначені для продажу) доводять протилежне. Другорядні персонажі також дуже самобутні та не позбавлені почуття гумору(чого варта лише Агнесса Оглашена, відьма, що передбачила буквально все). Єдиний мінус цієї книги в тому, що вона не має і не матиме продовження, хоча історія цілком завершена бо написана вона, в тандемі Ніла Гейманга та Террі Пратчетта, який на жаль помер в 2015 році. Навіть книги цих авторів написані кожним з них окремо, не схожі на цю. Вона на мою думку є унікальною. Цей факт свого часу мене надзвичайно засмутив. До знайомства з цим романом я не знала, що читаючи книгу можна від душі посміятися. Чого варті лише знамениті примітки Пратчетта! Я раджу прочитати цю книгу абсолютно кожному,повірте, подібного ви ще не зустрічали та й не зустрінете ніколи.

Це феєрверк уяви, гумору, харизми і сатири. Важко було повірити, що два настільки самобутні автори зможуть прилаштуватися одне до одного і видати настільки органічний і цілісний твір. Але так, їм це вдалося! Цікава мішанина минулого і сучасного, доброго і злого, цинічного і наївного не дозволяють відірватися від сторінок. Головні герої настільки круті, що дарма намагатися визначити, хто подобається більше - ангел чи демон. Але й другорядні персонажі не поступаються в оригінальності головним: Адам, і Анатема, і Ньютон, і монахині та насправді, всі герої класні. Автори примудрилися підняти в такій драйвовій і смішній книжці серйозні проблеми: екологія, справедливість судійства, глобальні проблеми людства, типу голоду та війни. А коли читаєш про те, як Азифраїл спілкується зі своїм "керівництвом", так і хочеться вигукнути - так це ж із нашого життя! Єдине, багато жартів в книжці дуже локально англійські - і ті, хто там не живе, може "не в'їхати". Щоправда, в примітках це найчастіше пояснюється. Місцями сюжет доходить ледь не до абсурду, але тих, хто любить Пратчетта і Геймана, таким не злякати. Дуже шкода, що продовження цієї книжки неможливе. А хотілося б...