багато нового не скажеш, просто починаючи з цього тому і далі буде майже суцільна жесть. постійні роздуми про життя і смерть, жахливі бексторі персонажів, психологічний тиск і просте пацанське бажання взаємності від коханої дівчини. навіть якщо кілька років тому в молодшій школі ти її прокидав і ви не втекли удвох на Каґошіму. навіть якщо зараз у неї є хлопець старшокласник з великим ерингом. навіть якщо він готовий битися за неї у змаганнях з бадмінтону до фізичних травм . в цьому томі ми дізнаємося більше про минуле (та і про депресивне теперішнє) дядька Пунпуна - Юічі. and oh boy...там далеко не все добре. могло бути й гірше, набагато гірше, та все одно . Пунпун бачить себе і родину такими карикатурними пташечками. в першому томі йому десь 11, в другому він у середній школі, тут йому 13 плюс мінус, але ми вже бачимо, що він змінився й витягнувся, виріс. у момент найбільшої психологічної скрути він аж почорнішав від грубих штрихів, хоча потім і повернувся до норми. в кінці його не показали, та пройшло ще 2 роки і він пішов до старшої школи. в наступному томі наш Пунпун знову виросте й зміниться