З трьох монографій Михайла Лукича Худаша, виданих за Незалежної України, дві я не просто читав, а вони стали моїми спочатку супутниками, а тоді спогадами з дитинства. Це - "Худаш М.Л., Демчук М.О. Походження українських карпатських i прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення)", яку я завжди з цікавістю відкривав на перервах в ще шкільній бібліотеці (куди мав приємність заходити часто, адже головною берегинею книг там була моя бабця), а також пізніша - "Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів.(утворення від слов'янських автохтонних відкомпозитних скорочених особових власних імен)", яку придбав в незапам'ятні часи у Львові на якійсь розкладушці в центрі за смішну навіть тоді ціну 5 грн. Ця книжка досі у мене, і я з радістю нею послуговуюсь - така річ, як ономастика, тим паче у викладі Худаша, є складною, і в дитинстві, звісно, я ще багато з неї не розумів - проте, читав з захопленням, засвоюючи те, що дозволяв тодішній ще не сформований ум - оскільки ономастика завжди мені була близькою, це щось до певної міри рідне. Сьогодні ж я вживаю доробок Худаша вже свідомо: для конкретних, зрозумілих цілей. І навчився від нього багато, зокрема основних, до певної міри "неписаних" і маловідомих загалу "законів" творення назв в українській мові, зокрема назв населених пунктів, а заразом - і прізвищ, імен - які ледь не всі, треба зазначити, походять ще з праслов'янщини, і мають характерну твірну систему - зовсім не ту, яку приписує, наприклад, назвам сіл популярна народна етимологія (пов'язання з найбільш співзвучним сьогоднішнім українським словом). Саме Худаш став тим, хто навчив мене по-інакшому дивитися на речі, і за виведеними ним законами можна далі працювати самому, краще розуміти і реконструювати назви. Мало того, не тільки мене: Худаш вважається взагалі батьком-патріархом української ономастики, це він першим і сформував ці всі правила, закони на наших теренах. Тому його постать - колосальна, жаль що із-за вузькопрофільності цієї царини про нього знають одиниці. Тож робота Ірини Фаріон - дань цілком заслужена, мало того - очікувана і ще навіть замала, адже праця таких людей співвітчизниками має бути масштабно оцінена, а не виходити як ініціатива однієї фанатичної людини. Частину текстів Фаріон про Лукаша мав змогу читати в електронному вигляді. Можливо, частково вони емоційні, написані з характерним для пані Фаріон "нервом", "притиском" та легким акцентом на націоналістичних моментах - але, водночас, талант і знання цієї вченої у своїй сфері неможливо не поважати. Те ж, що складає основу цієї книги, а саме - перепублікація недоступних до цього широкій публіці праць самого Худаша, - взагалі надзвичайно важлива робота, яку, у відношенні до багатьох українських науковців, просто нема кому провести. Типовою ситуацією є, коли науковець, хай навіть геніальний і відданий своїй роботі, пише і публікує десятки праць - але видаються вони такими малими тиражами, і в таких ще менш доступних "простим смертним" виданням (різного роду збірниках, вісниках і т.д, що розповсюджуються лише між "своїми"), що потім віднайти їх, щоби звернутися, ба навіть просто почитати - неможливо. Навіть для дослідника це важко, а для простої людини - майже непідйомний квест. А тут маємо готову, оформлену, видану, впорядковану посмертну збірку рідкісних, але від того не менш важливих праць великого вченого - тільки брати, і користати!