"Дивні люди" . Це дуже глибока і дотепна історія. Я рада, що вона потрапила до мене у рекомендації, відгуки були всі гарні. І можу додати свій до них. Я і сміялася, і сумувала, і обурювалася. Бо люди і справді дуже дивні, і не завжди в хорошому сенсі цього слова. Книжка написана суржиком, що прям дуже ріже око на початку історії. Але потім воно перестає дратувати, бо по інакшому і не могло бути, ну і головний герой помітно прогресує у вимові. Жарт про homo pontificus заслуговує окремого рядка, він надовго мені запам'ятається. Ця історія про те, як людська психіка знаходить виходи з важких ситуацій, вигадуючи логічні пояснення тому, чого не можна пояснити. Мушу зізнатися, розв'язка історії мене вразила, я чомусь не зрозуміла до чого йде, можливо зіграла роль моя все ще наївність. Я все ще дивлюсь на світ через рожеві окуляри, які давно пора зняти.Окремо хочу відзначити автора, якому вдалося так просто писати про складне, про такі речі, які все ще не обговорюються в Україні, все ще табу. Можна бути дивними людьми, головне не стати звірями для найрідніших. Ця книжка легко входить в трійку кращих, що я прочитала з початку року. Хочеться стерти собі пам'ять і прочитати ще раз.

Можливо я упереджена, але мені подобається творчість Артема Чапая, така сучасна українська література потрібна українському читачу. "Дивні люди" - для мене це історія про те, що довкола нас, але ми воліємо про це не говорити, не думати, не дивитись в цю сторону, або пройти повз. Зрештою ми доволі часто саме так і робимо. Чи ми часто задумуємось про те, що стається з дітьми які нікому не потрібні? Яке життя вчорашніх випускників сиротинців, інтернатів, притулків?Чи є у нас відвага відреагувати на насильство? Як на мене, то ці питання автор дуже чуттєво порушує і дає нам відверту відповідь. Можливо саме головний герой Степан-неандерталець з дивним ДНК це і є всі ми, тільки ми з часом навчились маскувати свою ідентичність? Цілком може бути правдою. Головні герої, тут також і люди мистецтва, але як саме вони живуть у периферійних містах нашої батьківщини, як дають собі ради і якими методами реалізовуються? Ні, думати про такі речі у нас немає часу, бо невже розвиток культури такий важливий для нас сьогоднішніх. Артем Чапай зібрав під цієї палітуркою такі болючі теми для нас: сімейне насильство, АТО, алкоголізм, хабарництво, страх і байдужість які можуть нас поглинути. Але у нас є шанс розпочати все з початку, ламаючи стереотипи і здобуваючи прихильність долі своєю відвагою. Ну дуже добра книжка.

Не думаю, що коли-небудь прочитала б цю книгу без порад своїх знайомих, тому що, відверто, анотація не вразила взагалі, думала, що не зовсім "моє". Тим не менш, анітрохи не шкодую, що все-таки приступила до читання. Книга подарувала відчуття легкості та піднімала настрій, коли це насправді було так потрібно. Адже подумати тільки, речі, які ми сприймаємо як щось буденне, дійсно здавалися б чудернацькими навіть для людей з минулих епох, не кажучи вже про нижчих на еволюційну сходинку. Головний герой, неандерталець, створений в Україні, ледь з розуму не сходить, ламаючи мозок над такими простими речами. Єдине, що трохи дратувало, це суржик, яким написана книга, але це пояснюється тим, що історія ведеться якраз від імені цього неандертальця, а йому, в свою чергу, ніяк не вдається опанувати вирази та слова мови, звичної для нас. Попри свою легкість, "Дивні люди" надзвичайно глибока книга. Навіть не сумнівайтеся чи варто витратити на неї кілька годин свого часу, бо ви ні разу не пожалкуєте...