«Дикі детективи» побачили світ 1998 року, щоб потім увійти до списку 100 найкращих книжок XXI століття за версією The New York Times (2024). Ідеться про твір, що перетворив Роберто Боланьйо з практично невідомого імені, якому послідовно відмовляли і великі, і малі видавництва, на рок-зірку сучасної літератури.

Твір можна читати як лист любові та прощання з поколінням митців, до якого належав сам автор. Водночас це автобіографічна розповідь про його становлення як письменника. Заснований на досвіді життя в Мексиці 1968–1977 років, коли Боланьйо разом із поетом Маріо Сантьяго (Улісес Ліма в романі) започаткував інфрареалістичний рух, роман є даниною поетам- авангардистам 1920-х, зокрема мексиканським естридентистам, із якими їх єднало зухвале і викличне ставлення до системи й канону.

Це монументальний текст, насичений і структурно, і жанрово; у ньому особистий щоденник переплітається з серією інтерв’ю та свідчень, що надають роману запаморочливої поліфонії: сотні голосів розмірковують про мистецтво, поезію й латиноамериканську історію.