Книга Декамерон є класичним зразком літератури Ренесансу. В ній зібрані любовні новелли які розповідають по кожному дню і на різну тему кожен з десяти різних оповідачів - звідти і назва цієї книги. Тому тон і настрій кожної оповідки відрізняється один від одного. Є кумедні історії які викликали посмішку, є трагічні історії кохання які викликали співчуття до головних героїв, є історії про завдану кривду і холоднокровну відплату за це. Серед цього всього автор ще вмістив критику католицької церкви з її лицемірною духовністю. Особливо порадувала обложка книги яка зроблена з тканини.

"Декамерон" Боккаччо належить до тих творів, які я давно запланував прочитати, проте ніяк не наважувався це зробити. Непозбувний інтерес до книги підживлювався навіть не її давністю чи класичним статусом, а передусім постаттю перекладача. Микола Лукаш - визнаний корифей українського перекладу, його вишукана мова завжди захоплює мене від першої сторінки. Відомо, що саме переклад Боккаччо він вважав своїм вершинним здобутком і, трохи забігаючи наперед, зазначу: перекладацька манера Лукаша - це, можливо, найцікавіше, що я знайшов для себе у "Декамероні". Пан Микола зважився на дещо незвичайний і сміливий крок: задля відтворення атмосфери епохи свідомо архаїзував мову, вдався до старовинної української лексики. Це, можливо, ускладнить читання книги пересічному читачеві, але поціновувачам таланту Лукаша має сподобатися. Проте повернімося до книги. Розгорнути врешті-решт "Декамерона" мене спонукала пандемія коронавірусу, адже не секрет, що свою найвідомішу книгу Боккаччо написав, перебуваючи під враженням від подібної, хоча, ясна річ, куди більш моторошної трагедії - в середині XIV століття у Флоренції, рідному місті письменника, лютувала сумнозвісна "Чорна смерть". Власне, у вступній частині "Декамерона" автор докладно описує жахи смертоносної пошесті, і сьогодні це, на превеликий жаль, найактуальніша частина книги. Далі ж йдеться про те, як група молодих людей розважається на вимушеному десятиденному "карантині" й переповідає одне одному різноманітні цікаві історійки. Сюжети оповідок різняться, хоча можна виокремити кілька провідних тем, зокрема чимало уваги приділено викриттю та висміюванню лицемірних священнослужителів. Багато трапляється еротичних сцен, що, мабуть, можна пояснити екстремальністю обставин: перед загрозою близької смерті люди розкрилися, в них розв'язалися язики. Враження від оповідок у мене суперечливі: деякі з них досить цікаво й кумедно читати, хоча загалом книга сьогодні видається простуватою і не вдовольняє завищених очікувань. Правду кажучи, сучасники Боккаччо, зокрема Петрарка, також сприйняли Декамерон неоднозначно, бо тоді це був зразок "низької" літератури, написаної до того ж простонародною мовою, а не латиною. Час змінив статус твору, для нас це тепер класика з далекої епохи Ренесансу. Загалом Декамерон виявився не зовсім тим, на що я сподівався, але принаймні задля того, аби посмакувати мовою Лукаша і краще відчути пізнє європейське Середньовіччя, почитати його, безперечно, варто.

Прочитать Декамерон меня сподвигла не необходимость выполнения учебной программы, а то, что когда-то я держала в руках эту книгу и читала ее вступление. Завязка книги содержит рассказ об эпидемии чумы, которая очень перекликается с нынешними событиями в мире. Конечно, у нас не все так трагично, как в рассказе Джованни Бокаччо, но схожие моменты можно заметить. В принципе, делая скидку на то, когда была написана эта книга, довольно интересно прочитать и сравнить насколько изменились нравы, восприятие морали и тп по прошествии стольких веков. Если учесть, что в то время не было 99% того, чем мы можем себя развлечь, то на ум приходит, что Декамерон - это как краткое содержание нынешних бразильских сериалов. Поскольку каждую из новелл нынешние кинодельцы могли бы вполне успешно превратить в длинное "мыло". Там есть все: и юмор, и измены, и чудесные и трагичные происшествия. И достаточное количество эротики, что подводит к мысли, что пуританство возникло гораздо позже. А нравы той эпохи не так чтоб уж сильно ратовали за семейные ценности. А еще явственно ощущается, что автор книги не особо любит священнослужителей и насмехается над тем, во что они превратили свое служение богу. По поводу восприятия и чтения в целом могу сказать, что для нынешнего читателя книга будет все-таки тяжеловата. Она изобилует длинными предложениями с массой оборотов. Но для разминки мозгов это даже полезно.