Про що: Артур Маклін на прізвисько Дарк втратив батька. З матір'ю вони переїжджають на велику ферму, в гості до дядька, якого незабаром кидають до в'язниці. В новій школі хлопцю не подобається, а мати все ніяк не може пережити горе... Одного разу Дарк, обстежуючи околиці, потрапляє на могильний пагорб (рат), де зустрічається з сидами (ші / дрібнолюдкі). Там старий шанахі (Старець), сидячи біля багаття, щоночі веде свою неспішну розповідь про давні героїв ... Враження: Спроби створити нові історії для старої міфології досить часто завершуються провалом, бо міфологія, фольклор, є з усією любов'ю і акуратністю відшліфований багатьма поколіннями алмаз, що ввібрав в себе все найнеобхідніше від людства. Переповісти вже існуючу, улюблену історію - для цього також потрібен талант. З 15 історій є хороші, є так собі, а є ті, що зовсім не сподобалися. В цілому книга читається важко, без захвату, більшу частину навіть без зацікавленості. Багато води в той час, коли щось виявляється недомовленим. Розповідь кульгає, плюс редактура зовсім погана. Дагда чомусь жіночого роду (хоча це бог чоловічої статі), імена змінюють літери (Тревор / Древор), з'являються зайві слова ( 'скажу його посікти його на капусту' та ін.) Переклад ірландських слів українською в деяких випадках різний ('гарда' стає 'гаварда') тощо. Не було бажання виписувати всі помилки, але їх забагато. Книга, націлена на підліткову аудиторію, все ж вимагає більшої динаміки і легкості. Цілком ймовірно, що для ірландських дітей буде цікаво. Можливо, з хорошим перекладом буде краще і українською, але лише для любителів ірландської міфології. Лише для поціновувачів.

Ірландія? Легенди? Дайте 3! Я обожнюю все, що пов'язано з Туманним Альбіоном, а якщо мова йде про легенди та міфи, це як вишенька на іменному торті. Я була в передчутті чудового чтива на вихідні і яким же було моє розчарування… Книга написана в жанрі магічного реалізму і більше схожа на збірку оповідок. За сюжетом хлопчик Артур, якого чомусь всі називають Дарк, (чому так і не зрозуміла), одного разу забрідає на заборонений пагорб (старий могильник), де за переказами живуть древні духи. Він знайомиться з цими міфічними істотами і після цього починає навідуватись до них ледь не щоночі, а вони розповідають йому історії про минулі часи. Самі по собі оповідки доволі непогані, але такою громіздкою мовою написані, що швидко прочитати книгу не реально. Найбільше дивували проміжки між оповідками, які б мали розповідати про звичайне життя хлопчика. Склалося враження, що автор писав їх лише для того, щоб якось пов'язати між собою перекази духів. Школа, де вчиться Артур, якась дивна, вчителі насміхаються над учнями і виставляють за двері на весь день за найменший промах. Нікого взагалі-то не турбує, що Артур практично прогулює школу, в тому числі, його власну матір. Коротше, я розчарована. А такі були сподівання...