Усі персонажі книги абсолютизовані у своїх ключових рисах: вони або невимовно красиві й неймовірно сильні, або гранично тупі, підступні чи благочестиві. Що б не сталося за сюжетом, у найкритичніший момент обов’язково з’являється «рояль у кущах», який чарівним чином усе виправляє. У другій половині книги цей прийом починає суттєво дратувати. Чимало другорядних персонажів і сюжетних ліній просто закинуті: вони виглядають тупиковими, незрозумілими або логічно недоцільними. Місцями розповідь занадто затягнута, а місцями виникає враження, що авторові під кінець усе просто набридло. Фінал вийшов абсолютно бляклим і «ніяким», хоча й з натяком на можливе продовження, яке я точно не читатиму. Перша половина твору (якщо заплющити очі на загальні недоліки) написана значно краще за другу. Другу ж довелося дочитувати виключно на власній впертості. Окреме розчарування — імена. Князя Владисвіта постійно кортіло назвати Пройдисвітом, ну а «Альоша, блін, Святович» — це взагалі окремий біль. У підсумку: книга має цікаву задумку, але слабку реалізацію. Пантеон богів різноманітний, а от магія працює виключно ситуативно — так, як це вигідно автору в конкретний момент.

Дивний і цікавий світ. Казва Русь під іншим кутом зору

Ця книга миттєво переносить у моторошний нічний ліс, сповнений загадок і небезпеки. Автор майстерно створює атмосферу, від якої пробігають мурахи по шкірі, а кожен опис оживляє картини настільки яскраво, що здається, ніби ти сам серед героїв. Напружений сюжет і фольклорні мотиви захоплюють із перших сторінок. Якщо ви шукаєте історію, яка подарує незабутні емоції та перенесе в світ пригод і містики, обов’язково прочитайте цю книгу!