Загалом книжка залишила приємне враження — це якісне та добротне фентезі з цікавим світом та добре продуманими персонажами. Історія розгортається у помірному темпі, успішно поєднуючи сюжетну інтригу з розкриттям характерів. Фінал книги залишається відкритим, а розставлені в сюжеті «гачки» чітко натякають на майбутній розвиток подій. Бачила десь у коментарях, що автор зазначав, що продовження вже є — тож із задоволенням його прочитаю.

Дуже жаль, що вам не сподобалося. Кожен має право на власну думку. Хотів би тільки відмітити, щодругорядні персонажі та сюжетні лінії мають продовження в наступній книзі "Жезл Доданіма". Якщо пан Олександр надасть контакт, можу вислати йому електронний примірник, оскільки тут поки не виходить опублікувати.

Усі персонажі книги абсолютизовані у своїх ключових рисах: вони або невимовно красиві й неймовірно сильні, або гранично тупі, підступні чи благочестиві. Що б не сталося за сюжетом, у найкритичніший момент обов’язково з’являється «рояль у кущах», який чарівним чином усе виправляє. У другій половині книги цей прийом починає суттєво дратувати. Чимало другорядних персонажів і сюжетних ліній просто закинуті: вони виглядають тупиковими, незрозумілими або логічно недоцільними. Місцями розповідь занадто затягнута, а місцями виникає враження, що авторові під кінець усе просто набридло. Фінал вийшов абсолютно бляклим і «ніяким», хоча й з натяком на можливе продовження, яке я точно не читатиму. Перша половина твору (якщо заплющити очі на загальні недоліки) написана значно краще за другу. Другу ж довелося дочитувати виключно на власній впертості. Окреме розчарування — імена. Князя Владисвіта постійно кортіло назвати Пройдисвітом, ну а «Альоша, блін, Святович» — це взагалі окремий біль. У підсумку: книга має цікаву задумку, але слабку реалізацію. Пантеон богів різноманітний, а от магія працює виключно ситуативно — так, як це вигідно автору в конкретний момент.