Це динамічний трилер, побудований як безперервна гонитва - інтелектуальна, географічна й моральна. Сюжет тримається на поєднанні історичних алюзій, символів і сучасних страхів людства, зокрема перед перенаселенням і технологіями, що випереджають етику. Події розгортаються стрімко, майже без пауз, змушуючи читача разом із героями складати пазл із підказок, кодів і культурних відсилок. Атмосфера напружена, місцями клаустрофобна, а ставка значно вища, ніж просто розкриття таємниці. Для мене цей роман цікавий не стільки загадками, скільки провокативним питанням: чи має людство право рятувати себе ціною радикальних рішень.

Эта книга Дэна Брауна понравилась мне тем, что он рассказывает, причем, весьма интересно о различных произведениях искусства, исторических событиях, рассуждает о великих произведениях в мире литературы и вместе с тем гармонично вплетает реальные факты в основной сюжет книги. В итоге очень интересно наблюдать за событиями, которые здесь разворачиваются, при этом можно узнать немало интересной информации о мировом культурном наследии. Роман «Инферно» является четвертой книгой о Роберте Лэнгдоне, в которой профессору гарвардского университета предстоит вновь преодолеть немало опасностей, разгадать старинные символы и даже углубиться в изучение «Божественной комедии» Данте Алигьери. Следить за действиями Лэнгдона было интересно, особенно, если учесть, что он с самого начала попадает в странную ситуацию и не знает, как попал во Флоренцию. Приключения профессора начинаются именно с этого города, но не заканчиваются на нем. Лэнгдону придется объехать несколько стран и даже поднять сокровища культурного наследия, чтобы распутать главную загадку этой книги. На мой взгляд, роман «Инферно» ни в чем не уступает предыдущим книгам автора. События в книге развиваются достаточно динамично. Роберта Лэнгдона на пути к решению главной головоломки книги сопровождает прекрасная спутница, что делает повествование более интересным, ну и финал расставляет всё на свои места. Эту книгу можно смело назвать интеллектуальным детективом и триллером. Прочитала её с большим удовольствием.

Що ж, черговий роман Ден Брауна, мене, і цього разу не розчарував. Він звичайно не кращий за інші, особливо за «Код Да Вінчі» та «Янголів і демонів», але впевнено тримається на рівні, показуючи, що Брауну ще є, чим здивувати своїх прихильників. І хай, багато в чому, автор любить пофантазувати, або ж, часто трактує окремі загальновизнані історичні факти по своєму, та як для автора художньої літератури – гадаю, йому це можна пробачити. Зокрема, якщо його вигадки, роблять історію більш загадковішою та цікавішою. От, і цього разу, Браун, взяв за основу центральної таємниці свого роману «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі, і зокрема загадкове життя цього неперевершеного митця. Як, і завжди, у романах цього письменника-конспіролога, правдиві факти досить гармонійно і правдоподібно переплітаються із вигадками самого автора, і як результат – ми отримуємо неймовірний пригодницький трилер, який одночасно змушує читача ворушити своїми мізками та отримувати задоволення від сюжету. Роберт Ленгдон просипається в італійській лікарні з легкою амнезією – він не пам’ятає, що сталося протягом кількох останніх днів та чому він опинився у Флоренції. В одному з місцевих музеїв зникає посмертна маска Данте. Тим часом, молодий мільярдер, виношуючи підступний план по скороченню населення планети, намагається вивільнити в одному з найбільших міст світу вірус, здатний загальмувати людську здатність до розмноження. Наш герой, намагаючись відновити події останніх кількох днів свого життя та повернути пам'ять, втягується у розслідування. Разом з тим, в його житті з’являється помічниця, яка схоже лише використовує професора у своїх цілях. Події книги розвиваються дуже стрімко та динамічно, при тому, буквально ж, з перших сторінок. Як і завжди, у романах Брауна, одні загадки трансформуються в інші, або ж, зникають зовсім, щоб звільнити місце ще більшим таємницям. Автор дуже детально, і зі знанням справи, описує мистецтво та релігію, надає своє трактування загальновідомим історичним фактам та подіям, висвітлюючи їх з такого боку, до якого більшість із нас і не додумалися б. Залишається Браун вірним собі, і в плані символізму – трактування всесвітньовідомих літературних творів та продуктів живопису з точки зору письменника, знаходить зовсім інше бачення, і хай, часто воно є альтернативним по відношенню до фундаментального, але не менш цікаве, і варте на існування. Все ж, найбільше в романі, мене вразив опис Флоренції та Венеції – вони описанні так, що в них, просто неможливо не закохатися, і забажати побувати в тих місцях, де відбуваються окремі події роману. Наскільки мені відомо, то сам Браун, в якомусь із інтерв’ю, стверджував, що Флоренція є його найулюбленішим містом. Що ж, з досить детального опису цього міста, в якому автор смакує кожну, незначну на перший погляд, його деталь, і з великою любов’ю розписує чи не кожну вулицю, пам’ятник або музей – це чітко видно. Звичайно, в першу чергу, цей роман підійде всім поціновувачами Брауна, а також любителям конспірологічних трилерів, де вороги стають друзями, і навпаки, а таємниці так швидко змінюються, що не завжди встигаєш за думкою автора. Тим же, хто досить прискіпливо ставиться до творчості письменника, рекомендує прочитати саме цей його роман, тим паче, мовою оригіналу – може так статися, що він вам сподобається і ви, зміните свою думку щодо автора. Адже, в кінці кінців – він пише не в жанрі документальної історичної хроніки чи історії мистецтва, а в жанрі художньої пригодницької літератури, а вона як відомо, дозволяє певні легкості в трактуванні тих чи інших фактів.