Книги Оксани Кір'ян читаються на одному подиху, яким би сумним не був сюжет, бо вони прості, життєві, цікаві. "Цвіте терен" - історія про нелегку жіночу долю, сумніви, поневіряння і сподівання. Сюжет побудовано на думках і спогадах двох сестер. Обидві вони народилися в селі, але Галина свого часу втекла в місто, а Василина залишилася. Незважаючи на те, що життя Галини у фінансовому плані склалося краще, однак по-справжньому щасливою вона так і не стала. Виявляється її сестра, яка живе у старому батьківському домі, не має модного одягу, працює з раннього ранку до ночі, почувається значно щасливішою. А справа в тому, що у Василини є діти, а Галина через помилки молодості їх мати не може. На цьому і зав'язана проблематика твору. Саме через це Галина скоїть вчинок, який не тільки не приніс їй бажаної радості, а навпаки зробив її життя, особливо останок, нестерпним. На прикладі життя цих двох героїнь, а також третьої - Любові, яку авторка робить головною в останній частині роману, показана доля багатьох дівчат і жінок. Те, що траплялося з ними, нерідко відбувається з багатьма іншими, більшість їхніх переживань і радощів знайома ледь не кожній читачці цієї книги, тому в зображені письменницею події віриш, і переживаєш їх разом з персонажами.

Зазвичай в анотації до книги читача зацікавлюють зав’язкою. В цьому ж випадку події, що були анонсовані на обкладинці, відбулися вже ближче до 200-ї сторінки. Тому, читаючи перші дві третини роману, я вже знала, що станеться потім, і ця обізнаність мені заважала. Загалом же твір занадто життєвий. Дуже докладно (навіть занадто) змальовано нелегке повсякденне життя у повоєнному селі, коли сільські мешканці навіть паспортів не мали, наче люди другого ґатунку... А головне – тут зібрані в одну жіночу долю всі проблеми, яких з покоління в покоління бояться всі дівчата, але кожна впевнена, що саме з нею цього не станеться: спочатку невдале перше кохання, зрада найближчих та найдорожчих людей, потім відчайдушні пошуки нового кохання, небажана вагітність і, як наслідок, безпліддя, зрештою – самотність (незважаючи на зовнішнє благополуччя), яка перейшла у спадок донечці… Як на мене, в наш неспокійний час таке невеселе чтиво ще більше наводить тугу. Добре, хоч фінал оптимістичний ;) На мою думку, головний висновок, який зробила головна героїня (Галина), аналізуючи свою нещасливу долю: «Треба було робити так, як веліло серце, як душа бажала! І не підкорюватися чужим настановам і правилам.»