Передусім мене захопила історія ЖІНОК і жіночої дружби. Особливо вразило переплетення часів - Київа початку XX століття і Київа початку ХХІ століття і істопія про те, як непросто бути жінкою, любити, робити вибір, виховувати дітей, будувати власне життя і все це у контексті травматичних історичних подій, які раз по раз вриваються у звичайне людське життя. Часом було фізично боляче читати про те, як радянська влада нищила людей, родини, долі, сам Київ, і ще болючіше розуміти, що через сто років росія продовжує робити те саме. Деякі сторінки читати особливо щемко. Тому що там про те, що я бачила і проживала сама. Разом з тим книга дуже жива, тепла, світла. Люблю, коли серед рядків можна відчути смак і запах кави, випічки, десертів, міста. Авторці це вдалося неймовірно добре. Читаєш і ніби вже сама сидиш у тій самій кав’ярні і вдихаєш аромати. Дуже правдиво написано і про кохання, і про близькість, і про стосунки між чоловіком та жінкою, і про материнство, і про те, як війна виїдає радість життя. Не раз впізнавала себе в героїнях, в їх почуттях, сумнівах, потребі любити, шукати свій шлях і залишатися живою попри все. Наприкінці залишилося поєднання смутку і надії: війна закінчиться, а зараз треба жити. Після «Цукерниці» мені так захотілося поїхати до Києва, віднайти кав’ярню «Крізь час» і замовити улюблене лате.

Моя рекомендація Книга про памʼять. Про Київ. Про людей. І про те, що час минає, а історія продовжує говорити з нами. Дуже душевно перегукуються епохи, людські долі й ті самі болючі сторінки історії - страждання, втрати, війна, але водночас незламність українського народу. Окрема насолода - Київ. Старий, атмосферний, живий, із його вуличками, будинками, запахами й смаками... І сучасний Київ, який теж має свою особливу душу. Автор так смачно й образно його описує, що ніби сама проходиш тими вулицями. Містика в книзі це не лише сюжет, а й міцне відчуття звʼязку поколінь.Наче час змінюється, а людська памʼять, любов до свого міста й сила українців — залишаються. Книга з післясмаком ...

Не люблю читати про війну. Це як постійно роздирати рану, яка ніяк не загоїться. Боляче, але не залишає байдужою. Я в цю книгу закохалася. Маю надію, що і в мене тісто буде швидко підійматися, а начінка буде солодше. Читайте, не пожалкуєте. ♥️