Коли почала читати книгу - була в захваті: Марс, колонізація, інша раса, людське дитя, яке виростили марсіани, його повернення у лоно рідної планети. Чудово! Спостерігати як земляни починають перетягувати ковдру і сперечатися як жити далі такому унікальному хлопчині, які вигоди і ризики він може принести з собою. З одного боку - Майк тільки з космосу, пристосовується до нашої атмосфери, він у новому середовищі, беззахисний, незахищений, вразливий. Ні, його охороняють звичайно, але є різниця між ОХОРОНОЮ і БЕЗПЕКОЮ. Так само як і між бути людиною, що дорослішала на Землі і людиною, яка зросла на Марсі. Фізично Майк людина, але є це істиною? Чи можна бути людиною, якщо виростили тебе марсіани? Що таке взагалі, бути людиною? Чим людина відрізняється від решти тварин на планеті? Так, автор піднімає цілий ряд філософських питань. І поки Майк не почав цікавитися релігією - з прочитанням книги у мене було все ок, а потім варто було просто спинитися і ґрокнути, що ж таке тут відбувається. Взагалі, релігія в фантастиці - це не моє (хоча я й розумію, що в контексті творення літературного світу, оминути такий важливий аспект існування людини не можна), читати стає нудно і просто змушуєш себе дійти до кінця. Тут історія саме так і склалася.

Починалась книжка ніби захоплива пригода. Експедиція на Марс, добір екіпажу, висадка, втрата зв'язку на 22 роки, новий дослідницький корабель і віднайдення хлопця - нащадка першого екіпажу, вихованого марсіанами. Його приліт на Землю зустрічається незвичайним ажіотажем, всі хочуть його побачити, адже він має стати ледь не найбагатшою людиною планети як "суверен Марсу". Хлопець напрочуд швидко вчиться, опановує мову, а згодом - і те, що означає "бути людиною". Здавалося, вся книжка буде такою динамічною - із політичними змовами, секретами, технологіями майбутнього, але друга частина мене цілковито збентежила - вона інакша і за настроєм, і за посилом. Майк Сміт стане чимось більшим, ніж "людиною з Марсу", він засновує власну релігію, постає в образі месії, що несе "просвітництво", що абсолютно не співпадає із традиційною мораллю. Полігамія, нудизм, численні сексуальні партнери обох статей, невербальний обмін думками, телекінез й телепортація, можливість керувати процесами у тілі силою думки, грокати "неправильність" та чекати на "повноту". Цей розвиток подій і філософія, викладена у книзі, - щось абсолютно неочікуване, мене всі ці "Ти є Бог" та поцілунки й секс із кожним "водним братом" дратували, а ще - родзинка - після відділення від тіла водні брати з'їдають тіло померлого, таким чином вшановуючи його... Я цілком розумію, чому книжку друкували ледь не вдвічі коротшою за обсягом у 1961 р., але мабуть все-одно збереглось достатньо, щоб представники культури хіппі оголосили її своєю Біблією.

Книга «Чужинець на чужій землі» відноситься до жанру фантастика. Автор дуже ґрунтовно віднісся до написання книги та писав її багато років. Автор написав її ще в другій половині двадцятого століття. На початку книги маємо розповідь про відбір людей для першої експедиції на Марс. Коли реактивний корабель опинився на марсі, зв'язок з космонавтами обірвався. Вже в наступній експедиції через більше ніж двадцять п’ять років нова група знаходить людину виховану марсіянськими цивілізаціями. Його забирають на Землю і тут розгортаються головні події роману. Його використовують як піддослідну мишу, маніпулюючи ажіотажем навколо постаті прибульця всіляко згадують, навіть у політичній боротьбі. Окрім захоплюючого сюжету, варто згадати дотепність та майстерність написання тексту автором. Роман викликає справжнє задоволення. Книга дуже реалістична, розповідь ведеться від недалекого майбутнього, де вже є всі зразки технологічної революції, як на кшталт літаючих автомобілів. Якщо читати книгу зараз, то ви певною мірою будете здивовані відносно банальними описами майбутнього, але це цілком зрозуміло, адже будь-яка написана фантастика може застаріти. Книга досить об’ємна, але завдяки своїй легкості її можна прочитати досить швидко. Рекомендую всім любителям фантастики.