Михайло Яцків — український письменник, член модерністського угруповання «Молода муза». Його ім’я ставили поряд з Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Марком Черемшиною. Він створив прекрасні зразки психологічної новели. Мені сподобалися більшість оповідань та новел письменника, але якщо бути точнішим, вони не залишають байдужим свого читача, зачіпають за живе. В багатьох новелах, герої – талановиті й неординарні люди. Манера письма Яцківа – незвична, тому може викликати неоднозначні відчуття. Автор розкриває у свої творах різні прошарки суспільства: селян, інтелігенцію, церкву. Оскільки Яцків був рядовим солдатом, то саме найтрагічніші картини постають перед нами у творах з військового жанру. Отож, рекомендую ознайомитись із творчістю Михайла Яцківа. І навіть Леся Українка в листі до матері писала, що «Яцків тепер наймодніший белетрист в Галичині» і давала таку характеристику творів письменника: «Він пише досить нерівно, часом тільки чудно, але таки частіше гарно».

Михайло Яцків почав популяризуватись і з'являтись на полицях українських книгарень зовсім не так давно - останні 2-3 роки. І це чудово. Адже майже сто років українські читачі не мали особливої можливості познайомитись з творчістю багатьох талановитих письменників межи 19-20 сторіччя. Після розпаду Союзу процес демократизації літератури розпочався, але обертів так і не набрав. Добре,що сьогодні ситуація значно змінюється в позитивну сторону. Отже, Яцків- модерніст до самих кісток , якщо можна так сказати, адже поняття українського модернізму відрізняється від загальносвітових тенденцій. Палкий прихильник поступу і літературі,член Молодої Музи, імпресіоніст, пропагандист мистецтва заради мистецтва, оспівувач краси і її вічності. Краса сама по собі грала вирішальну роль у його творчості. Вона виражалася як сюжетно- описи подій, людей та їх характерів не схематичні, не реалістичні, а скоріше зроблені мазками пера,як пензля- вони поетизовані, прикрашені і ідеалізовані. Мова так само надзвичайно поетична і модерна. Яцків максимально намагається відійти від народницьких канонів і не так започаткувати, як продовжити створення нової літератури- для еліти і заради краси. Своїм гуру він вважає зокрема геніальну Кобилянську. І через це погано сприймається такими літературними критиками, як Франко і Єфремов, адже останні стояли на засадах просвітницької повчальної літератури для мас- народництва. Що можна сказати про збірку? Вона надзвичайно поетична. Це поезії в прозі, нариси, обірвані сюжетно, короткі ситуації де головне-переживання героя , його погляд і відчуття. Поетика і оспівування краси поєднано невід'ємно з темою смерті- як сестри близнюка кохання. Це містичність і загадковість, деяка похмурість і меланхолія, але не декаданс! Адже всі поезії в прозі написані в яскраво вираженому жанрі імпресіонізму. Не дивно, бо Яцків був палким фанатом По і Бодлера.