Це збірка, що складається з шести невеличких історій. Розкажу про них докладніше. "Чорне сонце" - історія про бійців-добровольців батальйону "Азов". Війна на Донбасі, визволення Маріуполя та віра в те, що все це швидко закінчиться. Смерть друзів, великі і маленькі перемоги, дружба, кохання. В деякі моменти хотілося плакати, часом - сміятися. Дуже сподобалося! І далі я вже налаштувалася, що й інші твори будуть на ту ж тематику. Але ні - всі історії написані в різний час і на різні теми. "Танець під чортову дудку" - історія про студента, який не знайшов спільної мови з викладачем. В мене в житті теж був такий викладач, тож дуже відгукнулося. "Крук - птаха нетутешня" - оповідання про те, як сильно наші діти вірять нам і як їм важливо, щоб батьки були поруч. "Останній шанс Захара Скоробагатька" - історія про чоловіка, якому весь час не щастить і він потрапляє в різні халепи. Весело і сумно водночас. "Високі гори у Ялті" - сумна історія про старість та самотність. "Цілком таємні історії" - це збірка в збірці. Історії (найчастіше - кумедні) про партійну верхівку в часи СРСР. Мені сподобалася найменше. В цілому - рекомендую!

Зображення чорного сонця - це пам'ять про вірування та звичаї наших пращурів. В цій збірці воно фігурує прямим текстом лише в одній розповіді, а інші якось лише пов'язані. Невеличка історія бійців полку «Азов», на мою думку, найцікавіша з наведених у книжці. Тут вам і військові будні, і деякі роз'яснення, і містика, навіть трішки романтики, не кажучи вже про патріотизм. На кожній наступній оповіді не буду окремо зупинятися - вони, чесно кажучи, мене не вразили. Так, в них є доля гумору, є драма, співчуття і переживання, та на жаль, вони не так тримають читача. Лише «Цілком таємні історії» позитивно вирізняються з-поміж них. Було справді кумедно читати по Папу, який боявся замочити ноги, про примарний архів та про «кроликознавця». Збірку «Чорне сонце» рекомендуватиму читати справжнім любителям автора, Василя Шкляра, любителям його манери написання та таланту. Навіть у непрямих розповідях все-таки можна знайти для себе щось цікавеньке та нове, наприклад, побут українських селян у період СРСР.

Про хлопців, які першими в 2014 році пішли на війну. І вказував шлях їм знак чорного сонця. Війна вона така. Чергуються героїчні операції з нудними буднями. Хоча, мабуть в 2014 році було не нудно. Особливо хлопцям з «Азову», які одними з перших пішли на фронт. Чи то точніше якийсь хаос був. І молоді 19 літні пацани. Багато з яких там і залишилося. На війні як на війні. Розповідь ведеться від імені добровольця полку (тоді ще, мабуть, батальйону) «Азов» з позивним «Маляр». Бо в мирному житті художник. Він ще з тих, перших добровольців-«чорних чоловічків», які пішли в чорних найдешевших одностроях охоронних фірм. Так… часи були такі… суворі. Більшості з них нема і 25. Зовсім юні з ідеальними уявленнями і великою вірою. Професійного вишколу в них нема. Є тільки віра і любов. Бажання захищати свою землю. І … авантюризм звичайно. Враховуючи, що армія тоді була не готова до повномасштабної відсічі - така постава є абсолютно зрозумілою і логічною. І веде їх чорне сонце. Також у книгу включено декілька давніших оповідань автора. На абсолютно різну тематику. Не дуже пов’язаних між собою тематично (крім прізвища автора). Чим вона цікаві (як на мене), то це дуже такою вишуканою українською мовою автора – випускника філологічного факультету. В резюме книжки – треба брати.