У своєму історико-пригодницькому романі «Чорна Рада» автор звертається до тривожних і героїчних подій епохи османського вторгнення початку XVII ст., про які в Римі писали, що тоді «все висіло на волосині» й «один день міг вирішити долю не лише Польщі, а й усієї Європи»; у Польщі їх називали «кінцем Речі Посполитої» та порівнювали з монгольською навалою 1241 р., коли «всі жили страхом, що сковував серця»; а в Київському літописі було сказано: «Бог випробовував Русь і Польщу у вогні». Тоді ще ніхто не знав, що за якийсь місяць ті події оспівають як «Хотинську славу» й назвуть «чудесним спасінням», щоправда, «дарованим згори, а не внаслідок військової переваги». Усі готувалися: одні — до апокаліпсису, передбаченого апостолом; інші — до славної кампанії, яку звеличуватимуть у віках…

1621 рік. Над Європою витає загроза османського вторгнення: величезна азійська орда суне до українського Хотина. Там зібралося невелике військо Речі Посполитої, щоб вистояти або загинути. У цей час молдавськими степами ширяє загін вершників. Що звело разом руського князя і польського авантюриста? Що останній розповів сеймовому комісару Собєському? І яку роль у цих подіях відіграє Чорна Рада?