Історія Данила Червоного - командира летючої групи УПА, розказана трьома персонажами: міліціонером Михайлом Середою, колишнім кагебістом Левом Доброхотовим, "ворогом народу", фронтовиком, танкістом Віктором Гуровим. Саме за їхніми розповідями можна дізнатися про життя бандерівця Червоного. Особисто мені у книзі було мало самого Червоного. Наче і показаний він з трьох різних поглядів, і мотиви та переконання героя зрозумілі, але сам він вийшов якимось невловимим, неначе вітер. Хоча книга гарна, цікава, динамічна, захоплива та однозначно потрібна і актуальна зараз. Адже свою справжню історію ми тільки зараз починаємо вивчати та переосмислювати по-новому. Чому ж варто цю книгу прочитати? - Можна більше дізнатися про рух опору на Західній Україні у післявоєнний час. - Це історія боротьби за українську незалежність та державність. - Показана справжня сутність радянської влади та справедливості. - На прикладі одного Червоного постають багато інших борців, які залишилися невідомими, безіменними героями для нащадків, але яких об'єднує одне - це любов до України.

Тепер мені зрозуміло, чому вирішили екранізувати саме цей роман Кокотюхи. Герой чи бандит? Для кожного, прочитавши, буде своя відповідь. Для мене образ Червоного - втілення українського незламного та нескореного духу, який віддасть життя за свою землю, народ і побратимів. Саме завдяки таким ідейним і відданим патріотам зараз Україна – незалежна самостійна держава. Корисно було б прочитати цю книжку росіянам і українцям, які й досі є фанатиками радянського союзу. Роман є не тільки художнім твором, але й створений на історичних фактах та подіях. Мене дуже вразив той факт, я б навіть сказала пробрала гордість за те, що навіть у «таборі смерті», наші волинські бандерівці не підкорилися тоталітарній системі і виривали свободу кров’ю та смертю, вчинивши бунт і піднявши дух непокірності в інших в’язнів, якого, до появи націоналістів не було. Обрала для читання книжку не українською мовою, а російською для того, щоб дійсно потрапити у ту страшну та героїчну атмосферу. На прочитання пішло три дні, раджу і вам. І з нетерпінням чекаю на фільм, який, надіюсь мене не розчарує. Прочитавши, хочеться вірити, що і у наш час є такі нескорені, відважні та ідейні патріоти своєї Батьківщини, та просто люди, які хочуть вільного життя.

Українська Повстанська Армія... Скільки нам та нашим батькам розповідали про них жахіть, скільки поливали її брудом, вселяли ненависть, огиду... Тому що боялись. Бо, насправді, УПА була майже нездоланна, борячись за вільну і незалежну Батьківщину. Вони не були ані фашистами, ані нацистами, ані ще якоюсь мерзотою, якою описувала їх завжди радянська влада. Повстанці були просто борцями за свободу України, яка в ті часи пізнала окупації від поляків, німців, комуністів. Насправді ж бандитами й злочинцями були саме ті, хто хотів навести наклеп на українських патріотів, бо саме вони були готові на такі методи, як "уничтожение местного населения, если есть уверенность в том, что оно сочувствует бандитам УПА", задля того, щоб "лишить население желания поддерживать оуновский националистический бандитизм". Чомусь, із невідомих причин, нам відкривають очі на цю правду лише тепер. Події, описані у романі Андрія Кокотюхи "Червоний" стосуються саме цього періоду. Головний герой роману, Данило Червоний, командир летючої групи УПА. Вони з групою ведуть боротьбу з окупантами на рідних землях та за її межами, навіть у концтаборі у Воркуті. Повстанці показали, що їхній дух є незламним, тому що вони роблять шляхетну справу. Завершити свою рецензію я хочу популярним нині діалогом, що гуляє на просторах ітрернету: -За що боролася Червона армія? -За СРСР. -А СРСР є? -Немає. -За що боролася, армія Третього рейху? -За Третій рейх. -А Третій рейх є? -Немає. -За що воювала Українська Повстанська Армія? -За Україну -А Україна є? -Є! -Отже, перемогла УПА!