Дуже тон

"Червоне і чорне" схоже на дзеркало, що дозволяє подивитися на суспільство та людську душу зокрема не тільки минулого, а й теперішнього. Справді, сам Стендаль дотримувався думки, що письменник повинен зображувати дійсність, якою вона б не була. І Стендалю це вдалося, оскільки цей роман увійшов в історію як один із найвидатніших психологічних романів.   Стендаль відзеркалює загалом бруд на дорозі, лицемірство, честолюбство та бажання лише збагатитися й увійти "у вищий світ", що заполонив собою усі квіти на землі, високі почуття та мрії. Тут я не знайшла жодного героя, якого можна б було назвати позитивним. І духовенство, і буржуазія, і дворянство – кожен соціальний шар прогнилий, що будуть шукати вигоду, коли поряд з ними буде вмирати людина. На фоні цього письменник зображує настільки чарівне почуття як любов тягарем і для героїв, і для самого автора: ніколи не бачила, щоб письменник з такою відразою розповідав про кохання своїх героїв.   Але головною проблемою, як на мене, у романі є лицемірство. Головний герой заплутався у тому, яким він хоче бути для інших і яким він є насправді, що у кінці зовсім незрозуміло, де бажання кохати, а де бажання піднятися вище соціальними сходами. Жульєн один із таких персонажів, що чим більше дізнаєшся про нього, тим менше розумієш, яку думку про нього скласти. Йому можна співчувати, а можна засуджувати його, але кінець завжди один.

Це один з найбільш суперечливих романів, які колись були написані. Після його прочитання думки в читачів залишаються різними. Одні засуджують героїв твору, інші навпаки співпереживають їм. Я думаю саме така і була задумка в автора, щоб створити таких суперечливих героїв. Саме це на мою думку, є найкращим в книзі. Безперечно, подружня зрада була і залишається тяжким гріхом. Однак не слід забувати що всі ми люди, тому кожен хоче знайти свій клаптик щастя. Навіть якщо для цього потрібно робити аморальні вчинки. Кохання це було чи гра, вирішувати читачам. Однак наслідки, які від цього сталися просто катастрофічні. Те що починалося як невинний флірт з часом переросло в одержимість. Жульєн особисто для мене є скоріше негативним персонажем, тому що він самозакоханий юнак, який вирішив залицятися до заміжньої жінки, крім того матері трьох дітей. Спочатку в нього не було до неї ніяких почуттів, він керувався виключно корисними мотивами. Пані де Реналь в даному випадку можна зрозуміти. Вона втомилася від такого життя, яке створив їй чоловік, що майже не звертав на неї уваги. Тому вона щиро повірила юнаку, який пообіцяв зробити її щасливою. Однак в кінці це привело її тільки до страждань.