Антиутопія від українського автора. Спонтанно вибрана книга виявилася неймовірно цікавою і шокуючою. Недалеке майбутнє. Весь світ ділиться на зони: червоні та зелені. Між ними стіни та прохідні зони, які охороняють військові. В зелених зонах все чисто, прибрано, правильно та законно. Люди заробляють хороші зарплати, мають що їсти та де жити. В червоних зонах все вище перечислене розкіш. Вулиці брудні, залахмічені. Водопроводів, електроенергії немає. В одній кімнаті живуть по десять чоловік. Вибратися з червоної зони в зелену можна лише якщо маєш тимчасову робочу візу. А от з зеленої в червону можна потрапити легко. Особливо, якщо хочеш заховатися від покарання. Саме так до червоної зони потрапляє Тоні. Після комфортного життя в зеленій зоні він має тепер вижити тут. Але саме тут він знайде друзів та кохану. А ще буде разом з іншими відстоювати права людей. Книга дуже цікава. Все наче й вигадане і при цьому розумієш, що дуже близьке до правди. Так, наче читаєш між рядків про те, що це може бути завтра і саме з нами. Оце й шокувало. Розподіл людей за расовим критерієм, невиконання урядом обіцяних угод, знецінення людської праці, знищення природи (люди їздили на платні екскурсії в ліс!!!!), забруднення навколишнього середовища. Все це описане в книзі дуже близько межує з реальністю нашого сучасного життя. Сподобався стиль написання автора і його така точність в деяких моментах. Книга від початку до самого кінця не відпускала. Справді цікава сучасна українська література.

Необычная беспощадная книга в стиле пост-апокалипсиса. Два запомнившихся момента: - главного героя уволили с работы за журналистское расследование о поставках бутилированной воды. Оказалось, что хозяева воды и владельцы журнала - одни и те же люди. - Несправедливо? - Нет, нормально. Обычная корпоративная этика. - главный герой мог героически погибнуть, спасая товарища, но предпочел жизнь - спрятался и убежал, а друга убили. Что выбрал бы я или ты - неизвестно, и это противно.