Ще раз пересвідчилась, що важливі книги з нами трапляються тоді, коли ми до цього готові. "Царівну" я раніше не могла зрозуміти, а зараз - полюбила від усієї душі! Як відгукнулись в мені роздуми, бажання, мрії молодої Наталки Верховичівни! Я часто відчуваю ту ж окремішність від суспільства, дивність, самотність, що і вона. Я бачу свою втіху і щастя у роботі, яка й їй найбільш мила. Та й погляди на кохання, життя, дзвеніли у мені ще довго по прочитанню. Яка ж шана Ользі Кобилянській, що її праця залишається актуальною вже 126 літ! І, дай Боже, буде такою зоставатися ще довго. Тут і про становище жінки у суспільстві, про честь, гідність, добро. Про любов: одну, що спопеляє, й іншу, що відроджує. Хочеться цитувати й цитувати фрази із книги "Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю! Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках! Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв".