Ось нарешті настав кінець тетралогії про багряну королеву. Якщо чесно, чекаючи на завершальну частину більше року сподіваєшся на щось грандіозне, неймовірне, а фактично я отримала нудний фінал до якого сто відсотків не повернусь. Порівняно з третьою частиною мова йде від п'яти осіб і це дуже нелогічно, на мою думку, оскільки під кінець доволі плутаєш попередні події. Майже всі персонажі дуже розчарували, вони стали одноманітні нудні скиглі. Хто дійсно заслуговує поваги це, як не дивно, Євангеліна. Дівчина ладна все покинути заради кохання, все що їй вбивали в голову з дитинства про корону, владу,силу, їй абсолютно байдуже. Вона хоче лише бути поряд разом з коханою. Також варто зазначити Кела, наш король вже не той герой, яким здавався в перших частинах. Якщо раніше він ховався за спиною Мари, прикриваючись короною, то тепер його щитом стала бабуся. Щодо їх стосунків із Марою, то спочатку марні очікування переросли у нудні переглядки, а потім мені взагалі стало байдуже. Від цих двох не лишилося нічого, що було колись. Затягнута історія, яку автор розтягнула як могла, залишила неоднозначні враження. Це точно не те на що я сподівалась, але все закінчилось і це тішить мене. Сподіваюсь автор вдосконалить свої здібності і майбутні книги Вікторії Авеярд будуть кращі.

На жаль, багато довгограючих серій мають властивість скочуватись вниз. От не знаю чому так. Але давайте по порядку. Майже рік я чекав на цю книгу. Саме в українському перекладі, адже не люблю, коли доводиться звикати до нового перекладача (але це лірика, що не стосується власне книги). І що я отримав? з одного боку, логічне завершення історії, де зло покаране, а в добра є всі шанси зробити світ навколо трішечки кращим. І ніби все чудово. Але (наголошую, це лише моя думка) фіналу я зовсім не зрозумів. Ну не люблю я такі фінали в серіях. Просто не люблю. Я 3 книги чекав, щоб самому додумати, якою ж буде доля головних героїв? Серйозно? Ні, це не про мене. І чомусь склалося таке враження, що вся динаміка залишилась в попередніх книгах. Ну чесно, якось все затягнуто і... нудно. Вибачте, але це так. Я чекав зовсім іншого. Тим більше, початок історії мав величезний потенціал. Від всього серця бажаю автору подальших звитяг, і сподіваюсь, що наступні книги так не розчарують. Приємного читання. Сподіваюсь, Вам сподобається більше, ніж мені.

Молодій американській письменниці Вікторія Авеярд вдалось зробити те, що вдається далеко не кожному, навіть самому талановитому письменнику: створити в своїх творах вигаданий світ, з продуманою географією і історією, законами і звичаями, світ, який сприймається читачем, як щось реально існуюче. Саме такий світ постає перед нами в романах циклу про юну Мару Барров, наділену дивовижною здатністю підкорювати блискавки і все, що пов'язане з електрикою. В жилах героїні тече червона кров, тож у її світі вона належить до раси безправних істот другого сорту, обділених надзвичайними здібностями - такими здібностями, якими володіють представники панівної раси зі срібною кров'ю. В попередніх трьох романах циклу ("Багряна королева", "Скляний меч", "Клітка короля") Вікторія Авеярд описала драматичне протистояння кланів срібних на чолі з жорстоким принцем Мевеном з повсталими червоними, серед яких виявилось чимало таких як Мара - з надзвичайно потужними надприродними здібностями. В останній книзі тетралогії "Буря війни" протистояння досягає своєї кульмінації: на бік червоних повстанців стають окремі клани срібних на чолі зі старшим братом Мевена Тиберієм Келором. Свого часу Мевен підло зрадив брата, щоб зайняти його трон, тож Келором керує бажання помсти, однак він також розуміє, що існуючий раніше порядок з розділенням на панівну расу срібних і безправних червоних має бути зруйнованим. Кульмінації в цій частині тетралогії досягає і любовний трикутник, адже обоє принців закохані в Мару, а Мара знаходиться під тягарем дуже непростих взаємовідносин з Келом-Тиберієм, якому уготований вигідний династичний шлюб.