Зізнаюся, я знову грішу любовними романами й, так як про великих і ніжних чоловіків на поличці є тільки Гейзервуд та й жовтень вимагає чогось надприроднього — я прочитала Bride. Дуже гілті, дуже плежер. Здається, скільки мені б не було років, типаж чоловік "великий м'який плюшевий відмідь вовк" — це абсолютно моє. Ну а хто ні? Іншим голову відкусить за тебе, а поруч з тобою він ніжний і відкритий. Ах, казка! У Нареченій більше сюжету, ніж зазвичай у Гейзервуд, але він, звісно, теж легкий і передбачуваний. Не те, щоб я на це жалілася... А ще тут є дуже мила шестирічна дівчинка. Вона додає окремого затишку історію, бо якось тепло на серці від взаємодії з дітьми: вони такі щирі й безпосередні. (А в книгах ще не плачуть і не б'ють ногами по моєму стільцю, то взагалі янголятка). Я б поставила книзі 5, але в останніх розділах хтось раптом забув, як вдало розмовляв словами через рот всю книгу й повів себе як мудило... вибісив, вовчара. Головна ж героїня просто сонечко. Будьте, як вона. (Або не будьте, хто я така, щоб тут командувати) Заважало читати лише одне — Гейзервуд знову рандомно вставляє відсилки на русню, як і в усіх своїх книгах. Ця дрочка на росліт серед західних письменників дуже дратує, хоча розумію, що нічого не зробиш... А ще арти росіянки на моєму примірнику спаплюжили мені сприйняття героїв. Ну його... навіть так життя псують виродки... Але книга класна. Почитайте, якщо вам треба релакс. Там навіть не так багато спайсі (я б поставила 3 вонника з 5, десь як Кохання в мозку), більше якось теплоти просто...