Почну з обкладинки. Вона жахлива. Для такої книги можна було і постаратися. Особисто я із задоволенням зберігла б її у своїй бібліотеці, бо книга цього дійсно заслуговує, але не буду, бо вона некрасива. Саме некрасива. Ніяка. 0 з 10. Навіть трошки-трошки не запарились, щоб створити щось достойне. Піде на OLX, а я почекаю перевидання. Жанр абсолютно мій. Я люблю такі книги, люблю містичні історії, історичний контекст, реальних людей, вплетених у художній сюжет. Але тут авторка не влучила. Сюжет виявився слабким і не захопив. Я не чекала, що буде далі, не вникала у задуману автором сюжетну лінію. Мені було байдуже, хто кого вбив і навіщо. Але! На цьому погана частина відгуку скінчилася. Те, що Євгенія Кужавська зробила з атмосферою цієї книги, це щось неймовірне. Вулиці, будинки, кімнати, запахи, побут, настрій епохи, усе настільки живе, що здається, ніби сам гуляєш поруч із героями. Ти не просто читаєш про той час, ти в ньому опиняєшся. За цим відчуттям, очевидно, стоїть величезна робота авторки. Відчувається, що перш ніж писати цю історію, вона провела шалену архівну роботу: підняла безліч історичних документів, вивчила матеріали, щоденники, біографії, факти про людей та епоху. І це дуже відчувається в тексті. Про багатьох персонажів ми всі потроху знаємо, але зовсім небагато і часто суперечливе. А тут вони перестають бути просто іменами з історії. У них з'являються голоси, характери, почуття, стосунки, життя. Наприклад, кохання Вероніки Черняхівської та Костя. Так, воно було. Нам це кажуть з дитинства. Але чи було воно справді таким великим? Чи ми романтизуємо його через трагічну загибель Костя? Лоський... Він згадується у щоденниках Черняхівської, але ким він був для Роні насправді? І ким був Євген? Книга не дає готових відповідей. Та й не повинна, це художній твір, а не документальна біографія. Авторка бере реальні факти, людей і події, а далі створює власну художню версію того, що могло відбуватися за лаштунками історії. Книга змушує фантазувати. Змушує сумніватися. Змушує шукати. Після неї хочеться відкрити пошуковик, знайти щоденники Вероніки Черняхівської, почитати про Костя, Лоського, Євгена та інших людей, які справді жили. Хочеться розібратися, де в цій історії документальний факт, а де авторська фантазія. Я щиро раджу цей твір молоді. Ми, які маємо величезні прогалини в розумінні свого минулого, повинні читати й писати саме такі книжки, популяризувати власних історичних постатей і повертати собі те, що так довго в нас забирали. Так, сюжет мене не захопив. Але водночас книга виявилася такою теплою, такою українською, такою пронизаною любов'ю до своєї землі та людей, що зовсім не хотілося, аби вона закінчувалася. Мені здається, це дуже дивне й водночас прекрасне відчуття: ти не можеш сказати, що сюжет був геніальним, але коли перегортаєш останню сторінку, тобі шкода залишати цей світ.

Книга не сподобалась, взагалі ніяк. Важко було читати. Важко назвати це детективом, історія школярів більш.....

Книга сподобалась неймовірно! Це була любов з перших сторінок. Така цікава історія, з щемким кінцем, закінчила читати зі сльозами на очах. Автор велика молодець, хочеться більше таких книг!