Життя партизанки УПА Анни Попович сповнене горя, болю, втрат, незламності, віри у краще, боротьби за незалежність... Авторка, яка веде розмову із минулим, зачіпаючи власні почуття та переживання. Відкриваються двері в минуле, яке чимось схоже до теперішнього. Складається пазл, в якому не можливо обійтися без якоїсь детальки. Розповіді Анни - в саме серце. В думках одразу вимальовується картина наших предків, їхнього нелегкого життя. І одразу задаєшся питанням. Чому? Для кого? Для чого українці завжди терплять ці приниження, звірства від якихось нелюдів... Справді, болить... В тексті книги можна легко простежити цю тоненьку ниточку, за котру тримаються не одне покоління. Відвертість авторки вразила... Наскільки все життєве, ніби не читаєш, а слухаєш розмову близької подруги, ділиш з нею її горе. Важко заглиблюватися в історії цих жінок, боляче розуміти, що все це правда і таких доль мільйони...