Роман ,,Блискуче майбутнє" Катрін Кюссе заговорив українською мовою завдяки видавництву ,,К.І.С". Його вважають чи не найкращим у чималенькому літературному доробку письменниці. І недарма: він приніс авторці престижну Гонкурівську премію у 2008-му році. А ще, варто додати, твір є напівавтобіографічним, оскільки прототипом Катрін є героїня-француженка на ім'я Марі. Мова ж піде, головним чином, про життєпис іншої героїні -- Елени (Лєнуш). Вона народилася у Бессарабії, звідки її сім'я поспіхом емігрувала, боячись радянської влади, до сусідньої Румунії. Там, у часи режиму Чаушеску, простим людям жилося несолодко... Батьки стараються, щоб їхня донька здобула хорошу технічну освіту, аби не залежати в майбутньому ні від кого. Елена стає ядерним фізиком. Однак закохується у єврея і всупереч батькам таки пов'язує своє життя з Яковом. Молоде подружжя емігрує до Ізраїлю, але й там, серед доволі забезпеченого життя, у жінки виникає страх за єдиного сина Александру, бо країна перебуває у стані війни... І знову еміграція. Цього разу у далеку Америку, у Нью-Йорк. Здавалося б, нарешті ніщо не завадить здобути для сина блискуче майбутнє! Та на горизонті з'являється кохання в особі Марі, дівчини, яка любить красиве життя, вечірки та веселощі. Виникає конфлікт свекруха-невістка, адже в обох -- ледь не протилежні характери і життєві цінності, але Александру -- один на двох!) Тож перша обирає тактику мовчазного невдоволення та материнського терпіння во ім'я щастя сина, а друга продовжує радіти життю на всі 100%. Таке легке та безтурботне ставлення до буття невістки викликає ледь не чорну заздрість в Елени, котра змалку звикла тримати усе в собі та, згодом, жертвувати себе заради Александру...

Деякі питання іноземців, як, наприклад, "чому старші люди у вас такі набурмошені?", або "чому українці такі недовірливі і не дотримуються правил на дорогах?", чи, моє улюблене: "чого люди на селі не хочуть купити трактор?", а з останніх - "навіщо вам та війна з Росією, киньте, і живить нормально..." - досі вводять мене в ступор, і не тому, що я не можу пояснити, а тому, що пояснення може не вкластися навіть в годину, а відповідь очікується коротка (максмум 2 речення), зрозуміла для їх світогляду, і задовільна, яка б не суперечила їх розумінню світу... І оцей "місандерстендінг" між країнами "варшавського блоку" і західним світом ще зовсім не подоланий, і тут ще пояснювати і пояснювати.... Ця книга Катрін Кюссе загалом про труднощі розуміння і "перекладу"... Основний сюжет розгортається навколо відносин "свекруха - невістка", які ніде не бувають легкими, але тут ситуація ускладнюється передісторією і різним життєвим досвідом. Мама, Лєнуш, родом із Бесарабії, після другої світової втікає до Бухаресту, і її молодість припадає на "чаушескову" Румунію, де, проти волі батьків, дівчина закохується в єврея, а, згодом, емігрує, і з великими труднощами опиняється в США, і все заради сина... Невістку звати Марі. Вона француженка, з дуже відкритого дому, повного гостей, розмов і емоцій... Вона боїться вічно незадоволену і мовчазну маму свого чоловіка, і зовсім її не розуміє... Попри таку румунсько-французько-американську тематику (і єврейську теж!), я в цій книзі дуже впізнаю нас - нашу звичку мовчати, не пояснювати, ображатись, терпіти, боятись, але при тому всьому любити, і всіма силами прагнути кращого для своїх дітей... І ми дуже подібні з румунами в своїй забобонності, патріархальності (хоч і в осучасненій формі), недовірливості, консервативності, а також в шаленій працелюбності емігрантів, вмінні викручуватись і "тримати фасон", в прагненні нагодувати, напоїти і ...пристроїти :) Рекомендую книгу тим, хто любить заглиблюватись в сімейні історії, і шукати причини: там і про він-вона, і про мама-дочка, і про єврей-румунка, і про бабця-онука, і ще багато шарів і прошарків... І мій висновок після цієї книги: нам, європейським "східнякам", треба вчитись розуміти себе, не боятись говорити про це, і пояснювати... А "західнякам" хочеться побажати таки мати терпіння вислухати і не очікувати прості відповіді на складні питання... Рекомендую! Приємних вражень!

Книжка починається із загадкової смерті – Якова знайшли мертвим з пакетом на голові. Про смерть повідомила дружина. Наступні сторінки – це пошук винуватця трагедії. Найпростіше списати все на мерця, який сам укоротив собі віку... Але навіть якщо так, то чи варто відкидати підозри про доведення до самогубства? І як глибоко треба копати? Як надовго занурюватися в сімейну історію? Вся книжка – літопис подружнього життя Якова та Елени – і є таким розслідуванням. На батьківщині авторки роман дістав гонкурівську відзнаку. Не головну, правда, а так званого "молодого гонкура". Там в журі молодь до 30 років. Можливо, їм припали до душі герої, які беруть шлюб проти волі батьків. Український переклад буде цікавий, мабуть, передовсім тим, кому за п’ятдесят. Насамперед через близьких за віком і життєвим досвідом персонажів. Зрештою, побут та порядки в СРСР та Румунії були схожі. А в кого не було однокласника/однокурсника/сусіда/колеги, який «виїхав»? Авторка подає докладні і такі впізнаванні деталі. Старші читачі зустрінуть у книжці чимало знайомих ситуацій. Чи можна примусити дитину до щастя? Як сприймати подружній вибір дочки або сина, якщо обранець – геть не те, що треба, ще й з іншої культури. Як дожити віку і зберегти кохання? Універсальних рецептів немає, але досвід героїв книжки може відкрити «блискуче майбутнє».