В книзі продовжено розповідь про життя і долі жителів полтавського села Тарасівка в період з середини 30х років до початку Другої світової війни. Володька Твердохліб перетворюється з екзальтованого активіста-комсомольця на «крєпкого хазяйственніка» - голову колгоспу, який ладен ні перед чим не зупинитися, знищити увесь світ, тільки щоб нарешті жити при комунізмі (з тим залишками світу, що вистоять у боротьбі), а для цього він не жаліє ні односельчан, ні сам себе, крутячись в роботі як білка у колесі та намагаючись не втрачати пильності і виявляти ворожих елементів, до яких відносяться всі, хто сумнівається у настановах комкуністичної партії. Василь Ганжа і Федір Світличний, які з початком війни стають партизанами; Приходько Микола Васильвич, якого Ганжа вмовляє стати старостою при німцях, щоб і своя людина при владі була, і щоб до односельчан добре, настільки це можливо в тих умовах, відносився; нещасна вчителька Тетяна, яку життя увесь час обділяє своєю ласкою; Іван Івасюта й Микола Гайдук, які були колись розкуркулені, а тепер повернулися переможцями в село будувати «новий порядок» та й собі від того порядку трішки урвати; син Тетяни, Андрій, який попав в м’ясорубку з перших же днів війни, колишній чоловік Оксен, який зробився старцем і проповідує слово боже, бо тільки в богові бачить спасіння від усіх бід, що в світі кояться, і всі інші не дуже знайомі селяни, життя ких у полум’ї колективізації, а потім і у полум’ї війни скоріше слугує фоном для історії, ніж самостійним свідомим вибором. Страшно стає від того, настільки маленька людина, як легко зламати її долю і як легко знищити в ній усе людське, як чиясь владна воля проходиться катком долями цілого народу, хоча за цими словами «владна воля», «історично склалося» завжди стояли й стоять певні люди, яких можна назвати поіменно, і які саме і висловлюють і втілюють ту волю відносно інших людей, і які так «історично складають» події та вершать долі цілих народів. У кожної причини є свій автор. Але люди в будь-якій ситуації продовжують жити – кохати, народжувати, досить часто не прагнучи ніяких звершень чи досягнень, а тільки одного – щоб якщо їм не допомагали, то хоча б не заважали, щоб їх залишили у спокої (хоч радянська, хоч німець влади) і не лізли до них в намаганні насильно причинити їм добро. Такі книги – це цілий пласт історії, вражень, подій і роздумів; після таких книг ти вже не будеш таким, як до читання – вона залишає по собі яскравий слід.

Біль і гнів, Книга 1. Читач цього змістовного захопливого роману Анатолія Дімарова знайомиться з особливостями життя в селі Тарасівка на Полтавщині у 1940-их роках. Життя складне: минули лихоліття колективізації, страхіття голодомору, репресії... Втім, це ще не всі випробування, що випали на долю героїв. До тортур сталінського режиму додаються ще й нацистські. Колгоспи залишилися. Залишилися й трудодні, на які ні хліба, ні грошей не нараховували. Виживай як хочеш і на що хочеш. Трудодні використовуються лише для обліку участі в щоденній тяжкій праці. Автор детально змальовує підготовку колгоспів до евакуації, роздачу людям зерна для зберігання (закопування в землю), труднощі, що спіткали в дорозі людей, які відступали з червоною армією. Проте, люди не зламалися, знайшли в собі сили організувати спротив окупантам. Розпочинається нелегка партизанська боротьба. Солдатів, що вийшли з оточення, та патріотів села об’єднує гнів і ненависть до окупантів, а також біль великих втрат. Автор уміло відтворює події тих років. Федір Світличний очолює партизанський загін. Боротьба розширюється. У великих муках в гестапо гине колишній голова колгоспу Твердохліб, якого відправили в тил для виконання спец завдання. Підчас колективізації він покалічив немало життів заможних селян. Карма. Багато зусиль докладає вчителька Тетяна, щоб вижити з двома синами. Старший, Андрій, воює в партизанському загоні, в групі Твердохліба. Боротьба триває. Воля людей незламна.