Книга Безодня
Код товара: 981895
Описание книги
Доставка
Указать город доставки
Чтобы видеть точные условия доставки
Отзывы
Виктория Сергеевна Солошенко
21 мая 2021 г
Безодня
Влад Сорд - Безодня.
⠀
Безодня дивиться на тебе чорними провалами, вона шкіриться з очей товариша, що просто впав у неї, вона дзвонить дзвіночком дівчачого велосипеда, руками бійців ховає тіла, лунає мобільником, вона пробирається під шкіру і не дає дихати, жити, вірити. У чому жах війни - в її реалістичності або в химерній безодні "Донбасу без дна"?
⠀
Скажу чесно, найбільше мені сподобалася розповідь "Цитадель". Вона одночасно мерзенна, тому що розумієш, що насправді існують такі люди, як ці продажні слідчі, але в той же час історія говорить зовсім про інше. Коли я побачила відсилання до Марвину Химейеру, то зрозуміла, що все буде не так просто, як виглядає на початку. Так воно і виявилося.
⠀
Книга читається шалено швидко, в ній багато простої мови і матюків, а російський текст українськими буквами лунав абсурдно, але так по-справжньому. Дійсно, читаєш "химерну" книгу, але у підсумку вона набагато реальніша.
⠀
Не шукайте в книзі літературних досліджень, їх тут немає. Але є снаряди, дружба, кров, є віра у завтрашній день, біль, втрати і смерть.
⠀
Я, як і багато мешканців нашого краю, знаю про війну не з чуток. Я знаю, як із-за переконань руйнується дружба і родинні зв'язки (хоча особисто мене це минуло, і це дуже добре). Тому так важливо цінувати мир, бо ніколи не знаєш, коли біда прийде до тебе... Цінувати, пам'ятати та вірити у існування світу, в якому не буде війни.
1
Катя Гавриш
27 апреля 2020 г
Безодня війни
Збірка «Безодня» — це не черговий опус про війну для підняття патріотизму. Це — хроніки війни як вона є. Без прикрашання, без героїзації, без вичавлювання сліз. Герої тут говорять суржиком і лаяються, спершу від цього трохи незручно, але зрештою, покажіть мені військового на Сході, який під обстрілом буде говорити виключно літературно?
Оповідання «Безодні» не мають одного жанру. Це і містика, і горрор, і фантастика. Альтернативна історія (так, нам дуже не вистачає костюмів «Кіборг») і привіт Вархаммеру. Це історії про минуле і майбутнє, про те, як ведеться на війні, і те, як потім жити далі (і чи можливо жити нормально взагалі).
Війну не можна забути, її можна лише пережити. Пропустити крізь себе, переосмислити, трансформувати. Містифікувати, наділити надприродними силами і чорнотою зла, бо що таке війна, як не безодня темряви? Той, хто падає у неї, уже не повертається тим, яким був раніше. У нього буде інший погляд, надчуття, а ще — легкий шлейф смерті.
Читати неодмінно разом зі збіркою «+++» — вірші створюють ритм, читаються як заклинання. Проза передає події, а поезія — почуття.
1
Viktoria Gnypa
4 февраля 2020 г
Якщо надто довго дивитись у безодню, вона подивиться у вас
Жіночий погляд у “Безодню”...
Чесно, я не збиралась читати книжку, бо занадто страшно, занадто реально і близько до мене все. Тут вже не спишеш на фантазію автора, бо все це відбувалось насправді, там на Сході, від подій якого більшість з нас хоче відгородитись, бо “какаяразница”.
Книжка про АТО від людини, яка сама пройшла це пекло. Її не можна оцінювати в категорії “сподобалось”- “не сподобалось”, бо ти ж не оцінюєш так власну історію, правда? Ви ж не говорите, оці роки мені дуже сподобались, а ось ці були слабенькі, треба допрацювати. У “Безодні” інше призначення. Вона намагається вкотре достукатись до читача і сказати: “Агов! Війна ще тут. Вона нікуди не поділась. Ми досі гинемо там, як і останні 5 з гаком років.”
Ні, в книжці немає моралізаторства чи тиску на почуття провини, а ще в ній нема хайпу і псевдопатріотизму (за це, окреме дякую). Мені здалось (хоча я можу і помилятись), що “Безодня” - це одна суцільна рефлексія автора, його спроба примиритися з всім тим, що він бачив, не забути, але навчитись жити з цим багажем.
Найбільше мене торохнуло від “Ритмів милосердя” і навіть не від страшного фіналу, але від самого образу милої дівчинки в блакитній сукенці.
Поридала над історією Сєвєра, як же по-дурному все вийшло…
Радити книжку не буду, бо все таки вона важка. Впевнена, що вона і без рекомендацій знайде свого читача.
“ – Дяяяденька, – протягнула вона і щиро всміхнулась. – А ви хароший фашист ілі плахой?”
– А ти як думаєш?” – дещо збентежено спитав Інженер цю, як її… Лєнку., у відповідь.
– Навєрнає – хароший, замислилась юна Лєна з лисячою мордочкою та майже одразу сяйнула усмішкою. – Ви нам кушать прівозітє.
Натомість Тарасу ледве вдалося проковтнути згусток у горлі й натягнути на помережане зморшками смагляве лице силувану посмішку. Бовкнув перше, що спало на думку:
– А папа твой – гдє?
– А там, – показала кивком собі за спину, – фашистов убіваєт!...”
2
Возникли вопросы?
0-800-335-425
Cвязаться



