Ця книга писалася ще до повномасштабної війни і передзамовив я її ще до війни. Але отримав я її вже будучи у Києві з купою протитанкових їжаків, блок-постів, барикад, з коменданською годиною і іншими атрибутами великої війни. У притчах Валерія Пекаря, чи якщо казати правильно - у притчах Хай Тао багато війни. У першій книзі це спрималося метафорично. Про війну, але не справжню, а швидше бізнес-війну, політичну війну, економічну війну, інформаційну війну. Але в меншій мірі про ту справжню війну. І ця книга, коли писалася, то писалася скоріш за все в першу чергу метафорично. Та читалася вона цього разу дуже буквально і дуже доречно. Тому ця книга мені дуже зайшла і була дуже доречною. Це саме та книга, яку варто читати під час великої війни. Майстер Хай Тао - великий стратег-полководець, а отже він в першу чергу добре знається на війні, про неї він і пише. Кожна притча була прямо в серце. Бо кожна історія і кожна притча - це наша сучасна реальність. Фронт рухається в різні сторони, відбуваються різні військові події, які важко до кінця оцінити зі стратегічної точки зору. Те що здається спочатку маловажливим потім усвідомлюється як стетегічний крок. Те що вважається неприємною поразкою потім усвідомлюється як обманний меневр. Війна це стратегія і ще раз стратегія. І якщо я не приймаю страгічні рішення щодо нашого війська, то розуміння статегій дозволяє мені в першу чергу принаймні краще розуміти і аналізуватии поточну війну. Це, в свою чергу, допомагає мені краще приймати рішення на своєму рівні - скільки, коли і куди донатити, кому в першу чергу допомагати, які прогнози робити щодо розвитку подій, як допомогати іншим людям. Війна це ми всі, а не лише вище військово-політичне керівництво. А отже нам всім треба вчитися у стратегічне мислення, а особливо у військо-стратегічне мислення. Я читав в середньому по 2 притчі на ніч і вони майже завжди мені допомагали глибше подивитися на різні події щодо нашої великої війни. Ці притчі завжди мене надихала і давали нових сил до боротьби. Було сумно прощатися із майстром Хай Тао, який у прощальній притчі порадив обирати правильного вчителя, а ще краще спільноту, яка вчиться. Тоді він відправився на службу до імператора, після чого, схоже, учні та майстер більше ніколи не зустрілися. Цікаво, що перша книга Бесід майстра Хай Тао мені сподобалась, але не так сильно. Схоже, тоді вона була трохи відірвана від реальності для мене. А зараз запала у саме серце. Виходить, важливо не лише що ти читаєш, а й коли. Можливо, якби я зараз вирішив перечитати і першу книгу Хай Тао, то вже зовсім по-іншому подивився би на неї.