Сьогодні багато говорять про відносини матері з дорослими дітьми. А якою є роль батька? Недооцінено важлива. Трагедія батьківства в тому, що дітей, які колись були повністю залежними від тебе, треба добровільно відпускати. А що, якщо в умовах задачі (батьківства) ніколи не було любові? Ця книга балканського автора Міленко Єрґовича схожа на щоденник. Принаймні, такий стиль викладання цього автобіографічного твору. Особиста драма батьківської нелюбові та несприйняття розгортається на фоні страшних подій 90-х — Балканської війни. Війна — ось чому, здається, треба присвятити основний фокус. І її (війни) в книзі чимало. Але червоною ниткою йде історія відносин чоловіка та його сина. Батько — знаменитий лікар, дуже поважна людина. Немає таких, хто сказав би про нього бодай щось зле. Але в цього батька є син. І він його ніколи не любив. І хоч би яким шановним і неймовірним він був людиною — для сина він чужий і холодний чоловік. Рідство їх зв’язує лише біологічно. Що страшніше для людини? Війна (конкретно зараз в цих обставинах) чи відсутність тата (постійно, протягом всього життя?) Міленко Єрґович в цій книзі-сповіді немає відповідей — більше запитань. “Батько” він написав після того, як дізнався про смерть свого тата. Хоч він і зізнається, що відчував щось схоже до нього (так само не відчував рідства і не любив) — ця новина завдала йому болю. Зізнання про болісні відносини з татом на фоні розпаду Югославії — все це виглядає як метафора. Щось існувало — вже не існує. Ти за це “щось” не тримався, можливо, й не любив. Та ось це “щось” помирає — фізично перестає існувати. І виявляється там, під шаром байдужості, є стільки всього. У книзі дуже багато філософських роздумів. Не думайте, що вона тільки про війну, або тільки про батька. Це шлях автора до пошуку відповідей. Причому питань, як завжди більше.

Написати цю книгу Єрговича змусила (чи, навпаки, підштовхнула?) смерть батька. Почувши в телефонній трубці повідомлення про його смерть, він попав у вир думок, які й були викладені на папері – думки про все: від влаштування світу до історії країни, історії його сім’ї і історії життя його батька. Проста оповідь про звичайну сім’ю, на яку вплинули історичні події у світі і в країні. В книзі багато філософських роздумів, пошуків відповідей на питання щодо ідентичності, релігї, суспільного ладу. Ця книга – як щоденник, куди людина виливає всі свої думки, всі запитання до всесвіту, не маючи і не очікуючи відповідей. Тут немає інтриги, немає динаміки, немає сюжету, тут є розповіді, розмірковування і тихий щем.

Міленко Єргович "Батько" - автобіографічна книга, сповідь сина після смерті батька. Через всю книгу пронесений біль, який жив і житиме в серці, напевне до останнього подиху. Історія відносин сина і батька, їхнього життя, яке тісно переплітається з переживаннями часів Балканської війни 90-х і післявоєнного життя. Важко прийняти ситуацію, що відомий хорватський лікар байдужий до власного сина. Вони один одному ні рідні і не чужі, не друзі і не вороги, ні підтримка один для одного. Син не любив батька, а батько не любив сина. Цікава особисто для мене була історія Балкан. Життя, звичаї, віросповідування жителів. Причини розпаду Югославії. Важко було читати про війну, нехтування націоналістичними поглядами людей. Все переносила на свою Україну. Я чекаю, вірю, що і на моїй Батьківщині запанує мир і спокій. Деякі моменти в книзі дуже насмішили. Такі як, наприклад, лікарю селяни приносили яйця корзинами. Багатші верстви населення приносили"імпортний" коньяк, який насправді розливався не закордоном.